Українська професійна освіта=Ukrainian professional education

УКРАЇНСЬКИЙ НАРОДНИЙ КОСТЮМ ЯК ВАЖЛИВЕ ІСТОРИЧНЕ ЯВИЩЕ

В. Титаренко — 2024-10-31

Статтю присвячено народному костюму як елементові матеріальної та духовної спадщини українців. Дослідження спрямоване на аналіз народного костюма як важливого носія матеріальної культури українців. Описано ключові етапи розвитку українського костюма в історичному контексті. Проаналізовано літературні джерела, які є основою дослідження українського народного костюма як важливого історичного явища.

Окреслено цінність вивчення освітнього компонента «Історія українського костюма» здобувачами вищої освіти. Представлено авторський досвід викладання зазначеної дисципліни у Полтавському національному педагогічному університеті імені В. Г. Короленка. Підкреслено ефективність залучення здобувачів освіти до дослідницької діяльності, зокрема – аналіз друкованих джерел, відвідування музейних фондів, збір та відтворення зразків народного костюма. Запропоновано завдання для практичних занять з дисципліни «Історія українського костюма».

Визначено особливості виготовлення одягу різних регіонів України, спираючись на поділ елементів традиційного строю на натільний, поясний, нагрудний, верхній, пояси, головні убори, взуття та прикраси. Головними локальними особливостями українського одягу визначено крій, силует, колористику, декоративно-орнаментальне вирішення та форму. Проведено характеристику та поділ на типи кожного елемента костюма. Описано особливості полтавського традиційного вбрання: жіночих полтавських сорочок, найпоширенішої чоловічої сорочки «Чумачки», керсеток з 3, 5, 7 або 9 «вусами», «Вереміївських» дукачів». Розглянуто пояс як важливий елемент строю, матеріали, з яких виготовлявся, варіанти оздоблення.

МЕНЕДЖМЕНТ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В КОНТЕКСТІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ ГРОМАД

Л. Кравченко — 2024-10-31

У статті на фоні зростання ролі територіальних громад у економічному розвитку України в умовах децентралізації та реформи самоврядування відзначено, що відповідальність громад за місцевий розвиток вимагає професіоналізму та системності дій їх представників, зокрема – менеджерів соціокультурної сфери. Особливої уваги надано соціальному капіталові як важливому нематеріальному чинникові, що забезпечує ефективні комунікації між членами спільноти. Соціальний капітал сприяє підвищенню довіри та взаємодії, що, в свою чергу, впливає на сталість розвитку локальних територій та здатність їхніх органів саморегулювання реагувати на виклики.

Авторами підкреслено, що менеджери соціокультурної діяльності мають усвідомлювати важливість соціального капіталу, який проявляється через активність громадян, взаємовідносини між ними та їхню відповідальність за стан справ у громаді; виокремлені технології формування соціального капіталу передбачають соціальне партнерство, соціальну анімацію, іміджування та участь через залучення. Зокрема, в контексті охорони і збереження історико-культурних пам’яток звернуто увагу на необхідність розвитку приватно-громадського партнерства для збереження культурної спадщини. Підкреслено, що успішне партнерство може сприяти сталому розвиткові місцевої економіки та формуванню громадянської активності.

Висновки до статті акцентують принципи розвитку громад, які мають за сприяння соціокультурного менеджменту спиратися на активну участь громадян, справедливість, сталий розвиток та морально-етичні основи, самоуправління; пропонують рекомендації щодо формування ефективних стратегій розвитку, наголошуючи на важливості комплексного підходу до соціокультурної динаміки територіальних громад.

ЗАЛУЧЕННЯ СТЕЙКГОЛДЕРІВ ДО ФОРМУВАННЯ ЗАГАЛЬНИХ І ФАХОВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ ГУМАНІТАРНОЇ ГАЛУЗІ ЗНАНЬ

О. Лук’яненко — 2024-10-31

У статті проаналізовано місце та роль стейкголдерів у системі професійної підготовки культуролога. Визначено, що серед загальних та фахових компетентностей бакалавра й магістра культурології державний стандарт вищої освіти зі спеціальності визначає здатність спілкуватися іноземною мовою, що безпосередньо впливає на здатність використовувати різноманітні джерела інформації, аналізувати культурну політику в іноземних інституціях. Описано, як підготовка таких фахівців, які здатні популяризувати знання про культуру та поширювати інформацію культурологічного змісту, використовуючи сучасні інформаційні, комунікативні засоби та візуальні технології серед міжнародної спільноти, стала однією із засад освітньо-професійних програм «Культурологія» першого (бакалаврського) та другого (магістерського) рівнів вищої освіти Полтавського національного педагогічного університету
імені В. Г. Короленка. Схарактеризовано, як цей процес забезпечується не лише змістом освітніх компонентів із циклу загальної підготовки, але й через залучення стейкголдерів до процесу розробки, обговорення, зміни та перегляду освітніх програм та організації курсів неформальної освіти, іншомовної підготовки та залучення у соціокультурні проєкти з територіальними громадами. Доведено, що взаємна робота з підготовки фахівця з культурології, який не лише володіє широким спектром сучасних культурологічних знань, але й здатний до ефективної взаємодії з представниками громадськості, є частиною діяльності кафедри культурології, філософії та музеєзнавства Полтавського педагогічного університету з часів її заснування. Широка база стейголдерів, залучених до освітнього процесу, допомагає у розширенні можливостей іншомовної підготовки фахівця, який може працювати у закладах освіти, установах культури та культурно-креативних індустріях. Уведення в дію 2020 році стандарту вищої освіти за спеціальністю 034 Культурологія допомогло окреслити коло предметів, здатних сформувати необхідні вміння та навички культуролога, а також визначило потребу спеціаліста вільно спілкуватися державною та іноземною мовами усно і письмово для обговорення професійних питань, презентації результатів досліджень та проєктів. Це спонукало до налагодження тісної співпраці зі стейкголдерами для їхнього залучення у процес формальної і неформальної іншомовної освіти студентів з метою розширення їхнього потенціалу під час пошуку роботи у містах та селищах регіону, України й світу.

СОФІЯ РУСОВА ПРО ТРУДОВЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

О. Гнізділова — 2024-10-31

У статті з урахуванням сучасних соціально-політичних і економічних обставин проаналізовано і актуалізовано педагогічні ідеї видатного українського педагога-практика і освітньої діячки Софії Русової щодо трудового виховання дітей дошкільного віку. Метою статті визначено аналіз, систематизацію та характеристику складових концепції трудового виховання дітей дошкільного віку в педагогічній спадщині С. Русової. Розкрито значення, зміст, форми і методи трудового виховання дітей дошкільного віку в педагогічному доробку педагога-практика. У контексті пошуку шляхів реалізації Базового компонента дошкільної освіти на сучасному етапі доведення необхідність своєчасного залучення дитини до посильної трудової діяльності.

Проаналізовано педагогічні праці вченої, в яких викладені теоретичні і методичні засади трудового виховання дітей; окремо розглянуто види дитячої праці (самообслуговування, роботу на городі та в саду, ручну працю з різними матеріалами, господарсько-побутову працю), вимоги до неї (цікава, посильна, приємна, щоб не втомлювала дитину, не одноманітна, відповідна віковим та індивідуальним особливостям дітей, мала соціалізуючий вплив, розвивала нахили і здібності). Висвітлено зміст і методику організації дитячої праці; наголошено на виховних можливостях використання різновидів ручної праці (малювання, вирізування, наклеювання, ліпка, плетіння, вишивка, вирізування з дерева) та різних природних матеріалів.

Доведено, що творчий доробок С. Русової щодо ідей трудового виховання дошкільників – яскраве свідчення розвитку української педагогічної теорії і практики початку ХХ століття; акцентовано, що нині відбувається переосмислення історичного досвіду минулого та його можливостей для ефективного застосування в роботі сучасних закладів дошкільної освіти України.

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ НАУКОВОЇ СПАДЩИНИ А. КАРИШИНА

Л. Петренко — 2024-10-31

У статті акцентовано, що науково-педагогічна спадщина кожної видатної постаті допомагає відстежити єдність особистості з національним корінням українського народу, неперервність зв’язку між минулим і сьогоднішнім днем. Неповторність багатогранного педагогічного таланту А. Каришина дістає нині справжнє визнання, тому важливо з’ясувати і зрозуміти соціально-педагогічні передумови формування науково-педагогічної спадщини вченого. Пройдений педагогом шлях в умовах діючої радянської системи, набутий практичний досвід, котрий завдяки вродженій цілеспрямованості, наполегливості, любові до землі, до людей, до науки має наукове значення. Неповторність досвіду А. Каришина у науковій, педагогічній, організаційній, господарській діяльності обрано об’єктом дослідження.

Мета статті – розкриття впливу соціально-педагогічних передумов на формування наукової спадщини А. Каришина.

Життя і формування світогляду А. Каришина (1912-1987 рр.) проходило на тлі історичних подій початку ХХ ст. в світі та Російській імперії, зокрема. У процесі формування світоглядних позицій особистості, розширення світогляду, формування громадянських якостей велику роль відіграють екстремальні умови, в які попадає людина. Початок ІІ Світової війни у 1939 році, вступ Радянського Союзу у війну 1941 року став важливою передумовою, яка вплинула на гартування особистості А. Каришина як громадянина, його характер, вчинки.

Проведене дослідження дало можливість виокремити провідні соціально-педагогічні передумови, які мали великий вплив на формування світоглядних основ та становлення особистості А. Каришина як педагога і науковця: по-перше, організація національної школи як найважливішого засобу виховання молоді, яка була ключовим стержнем у розбудові української національної держави в часи національно-демократичної революції 1917-1921 рр.; по-друге, розробка нової соціалістичної концепції розвитку шкільної освіти, в результаті приходу до влади більшовиків; по-третє, утвердження тоталітарних основ радянської держави, їх вплив на демократичні основи державотворення; по-четверте, вплив екстремальних умов (ІІ Світова війна
1939-1945 рр., післявоєнна відбудова країни) на формування світоглядних позицій та громадянських якостей особистості; по-п’яте, ключове значення зміни курсу країни, суспільно-політичних умов її розвитку після рішень ХХ з’їзду КПРС (1956 р.) про засудження культу особи Й. Сталіна на утвердження демократичних паростків у розвитку науки, освіти, культури.

Проведене дослідження є першою спробою систематизації соціально-педагогічних передумов формування наукової спадщини А. Каришина.

РОЗВИТОК ПРОЄКТНО-АНАЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ У ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ У ВІЙСЬКОВИХ ЗВО УКРАЇНИ

Д. Задорожний — 2024-10-31

В статті доведено, що проєктно-аналітична підготовка майбутніх офіцерів у закладах вищої освіти України є ключовим елементом їхньої професійної підготовки. У результаті аналізу комплексу літературних джерел виявлено, що проєктно-аналітична підготовка формує у майбутніх офіцерів управлінські навички, які є критично необхідними для ефективного командування підрозділами, що проєктно-аналітична діяльність розвиває лідерські якості, такі як ініціативність, відповідальність, комунікативність і здатність до командної роботи, які є важливими у військовій службі. Структуру проєктно-аналітичної діяльності майбутніх офіцерів тлумачено в єдності таких елементів: цільова орієнтація, планування, аналіз ситуації та прогнозування, прийняття рішень, реалізація та контроль, управління ресурсами, аналіз результатів, формулювання висновків та перспектив.

Формування проєктно-аналітичної компетентності розглянуто на таких принципах, як системність, комплексність, практична спрямованість, інтеграція теорії та практики, безперервність, орієнтація на результат, особистісна зорієнтованість, інтеграція з іншими компетентностями, адаптивність, кооперація та командна робота; окреслені принципи забезпечують системний підхід до підготовки офіцерів, що дозволяє їм ефективно виконувати професійні завдання в умовах сучасних викликів та змін.

Експериментальну оцінку сформованості проєктно-аналітичної компетентності майбутніх офіцерів проведено за визначеними критеріями (когнітивний, операційний, критерій критичного мислення та аналітичних здібностей, критерій лідерських якостей та комунікативних навичок, критерій стратегічного мислення та критерій практичної реалізації) та відповідними показниками, які відображають рівень оволодіння знаннями, навичками та вміннями, необхідними для ефективного виконання проєктно-аналітичних завдань. Розроблено рівні сформованості (низький, середній і високий) проєктно-аналітичної компетентності майбутніх офіцерів, які допомагають діагностувати ступінь оволодіння досліджуваною компетентністю, визначити напрями подальшого розвитку та вдосконалення.

ФОРМУВАННЯ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ В СИСТЕМІ КОМПЕТЕНТНІСНОЇ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ

Л. Усанова — 2024-10-31

У статті досліджено філософсько-освітні засади формування критичного мислення в процесі професійної підготовки майбутніх фахівців. У контексті сучасних соціокультурних трансформацій підкреслено важливість формування критичного мислення і як важливої компетентності, і як невід’ємної характеристики сучасної інтелектуальної культури. Розглянуто соціокультурні чинники актуалізації критичного мислення в суспільстві знань, філософсько-педагогічний інструментарій його формування.

Проаналізовано положення дослідників різних галузей (філософії, психології, педагогіки) критичного мислення щодо визначення його сутності, можливостей розвитку. Показано, як змінювалось визначення та трактування критичного мислення зі зміною освітньої парадигми та педагогічної (освітньої) моделі. Також у статті зазначено взаємовпливи соціального середовища і інформаційних технологій, які призводить до формування «суспільства знань». У суспільстві, де інформація й знання стають визначаючими ресурсами, актуалізується навичка критичного сприйняття інформації, самостійного аналізу, результативного її використання, оволодіння критичним мислення є завданням освітнього процесу формування сучасного фахівця, здатного мислити і діяти нестандартно й ефективно.

Критичне мислення розглянуто як міждисциплінарний концепт, оскільки засвоєння цієї навички потребує використання інформації з різних галузей знань. Водночас акцентовано увагу на філософських основах дефініції критичного мислення як рефлексивного, осмисленого, обґрунтованого, та роль філософських дисциплін як у вивченні, так і в навчанні критичному мисленню. Теоретичною основою визначення критичного мислення є розрізнення двох способів сприйняття світу: предметного (не рефлексивного, неусвідомлюваного, неуважного) і критичного – рефлексивного мислення, що характеризується усвідомленням того, що відбувається, уважністю, здатністю до запитань, здатністю розрізняти стереотипи, розпізнавати маніпуляції, тощо.

Проведений аналіз уможливив виділення істотних ознак обраного поняття, ґрунтуючись на яких критичне мислення визначається як мислення усвідомлене, самостійне, рефлексивне, цілеспрямоване, обґрунтоване, самоорганізоване. Серед інструментів розвитку критичного мислення обрано залучення здобувачів освіти до розв’язання проблемних задач і діалогу, використання інтерактивних форм навчання та рефлексію власної пізнавальної діяльності.

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ БЕЗПЕКОВОЇ ПОВЕДІНКИ УЧАСНИКІВ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ В ЗАКЛАДАХ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

О. Корець — 2024-10-31

Статтю присвячено дослідженню важливості основних аспектів культури безпекової поведінки в шкільному освітньому середовищі; проаналізовано концепцію безпекової поведінки та її роль у формуванні безпечного і сприятливого для навчання середовища. Особливої уваги надано механізмам розвитку цієї культури серед учнів, включаючи вчителів та адміністрацію. Розглянуті ключові підходи до інтеграції питань безпеки, які передбачають залучення вчителів різних навчальних предметів, адміністрації закладів освіти, психологів, батьків та учнів, а також можливе включення зовнішніх експертів та фахівців, що спеціалізуються на питаннях безпеки освітніх установ.

У статті окреслено ключові підходи щодо формування культури безпеки, зокрема, через едукаційні програми, тренінги, залучення громадськості та впровадження інноваційних підходів до управління ризиками. Обґрунтовано, що підґрунтя формуванням культури безпекової поведінки в освітньому середовищі закладається через комплексний підхід, що охоплює розробку і впровадження цілісних освітніх політик та програм, інтеграцію питань безпеки у навчальний процес, створення організаційної культури, яка розглядає безпеку як фундаментальну цінність, та активне залучення всієї освітньої спільноти, що об’єднує зусилля всіх учасників освітнього процесу та підтримується на інституційному рівні. Стверджується, що створення безпечного середовища в освітніх установах є основоположним для формування культури безпекової поведінки. Цей процес включає в себе не лише фізичні заходи, такі як обладнання приміщень навчальних закладів сучасними засобами безпеки, вдосконалення інфраструктури, забезпечення наявності чітких евакуаційних маршрутів та планів дій у надзвичайних ситуаціях, але й створення атмосфери психологічної безпеки та довіри. Вагому роль надано регулярній оцінці та моніторингу, які є провідними у підтримці та розвитку культури безпекової поведінки в освітніх установах, що створює умови для постійного з’ясування ефективності запроваджених заходів безпеки та виявлення потенційних ризиків чи недоліків.

КОНЦЕПЦІЯ «ВСЕЗАГАЛЬНОЇ КОНКРЕТНОСТІ» У ЗАХІДНІЙ ФІЛОСОФІЇ (НА ПРИКЛАДІ ВОЛЬТЕРА)

П. Кравченко — 2024-10-31

У статті здійснено критичний аналіз принципа «всезагальної конкретності» у філософії деїзму Вольтера. Розкривається зміст онтологічних і гносеологічних основ світогляду мислителя в його історико-філософських пошуках. Абстрактний характер принципів деїзму та «всезагальної єдності» у філософії французького просвітника є результатом впливу однобічностей емпіризму та раціоналізму.

Вольтер та його однодумці в своїх філософських побудовах, стверджував Гегель, виходили з принципу всезагальності та втілення поняття «дотепності», а німці – опиралися на можливості критики чистого розуму. Філософія французького просвітника характеризується рухливістю, становить «абсолютне поняття», спрямована на критику існуючих традиційних уявлень, руйнує все нерухоме та втілює в собі «свідомість чистої свободи». Потенційні можливості концепції «всезагальної конкретності» у світогляді Вольтера становлять основу його теоретичної та практичної філософії, зокрема існування людини, моральності та свободи волі. Використовуючи зброю людського глузду та дотепність, Вольтер спрямував інтелектуальні зусилля проти «світового стану» в галузі правопорядку, державного устрою, судочинства, а також проти способу правління та політичного авторитету.

У філософії французького просвітника маємо достатні уявлення про конкретну єдність, що становить протилежність абстрактним метафізичним визначенням. Результатом французького Просвітництва є наполегливе прагнення отримати в процесі філософських пошуків «загальну єдність», не абстрактну, а наповнену конкретним змістом. В процесі критичного аналізу принципа конкретної цілісності з’ясовується його конструктивний зміст та обмеженість в умовах суспільної практики, науки та релігії у Франції ХVІІІ ст.

ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ ДО ІННОВАЦІЙНОЇ ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЯК КЛЮЧОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ

В. Оніпко — 2024-10-31

У статті проаналізовано значення інноваційних підходів для підвищення якості навчання та ефективності освітнього процесу майбутніх фахівців. З’ясовано зміст поняття «готовність майбутнього фахівця до інноваційної освітньої діяльності». Розглянуто компоненти готовності до інновацій, що поєднують знання сучасних технологій і методик викладання, можливості адаптуватися до змін в освітньому середовищі та підходи, які сприяють створенню умов ефективного формування такої готовності під час вивчення курсу «Теорія та методика викладання у закладах вищої освіти», а саме: ознайомлення з інноваційними підходами, етичними аспектами інновацій, формування мотивів та практичних навичок упровадження інновацій, міждисциплінарний підхід, колаборативне навчання, система оцінювання, яка стимулює здобувачів до інноваційного мислення і діяльності, рефлексія і самооцінка, мотивація професійного розвитку, адаптація до змін, стимулювання ініціативності, залучення до інноваційної спільноти, підтримка наставництва і консультування. Визначено стратегії формування готовності, які забезпечують розвиток креативного мислення, колаборації та лідерських якостей майбутніх фахівців. Розглянуто практичні вправи, розробку інтерактивних навчальних матеріалів, пілотних проєктів з упровадження нових методик, створення програм навчальних дисциплін з використанням нових технологій та інформаційно-аналітичних звітів, участь у професійних мережах і конференціях, спрямована на поглиблене розуміння процесів та чинників, які впливають на підготовку майбутніх фахівців до ефективної інноваційної діяльності в галузі освіти.

Проведено висновок стосовно того, що формування готовності до інноваційної освітньої діяльності у майбутніх фахівців у закладах вищої освіти дозволяють студентам отримати практичні навички впровадження освітніх інновацій і готуватися до активного участі у модернізації освітнього процес, є важливим аспектом сучасної освітньої парадигми професійної підготовки.

УПРАВЛІННЯ ПЕДАГОГІЧНОЮ КОМУНІКАЦІЄЮ: ТЕОРЕТИКО-ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ

Н. Степаненко — 2024-10-31

У статті розглянуто педагогічну комунікацію як складний і багатогранний процес, що включає взаємодію між педагогом і здобувачами освіти, а також іншими учасниками освітнього процесу. Здійснено спробу аналізу двох підходів до визначення педагогічної комунікації: широкого – як загальносуспільного процесу передачі знань і культурних норм; вузького – як взаємодії між педагогом і учнем. У статті також запропоноване авторське визначення категорії «педагогічна комунікація», окреслені особливості цього явища, зокрема: чітка визначеність цілей, асиметрія ролей комунікантів, виховний компонент і потреба в постійному зворотному зв’язку.

Авторкою наголошено, що важливим елементом ефективної роботи педагога є управління педагогічною комунікацією, зокрема виявлення й аналіз перешкод та бар’єрів у спілкуванні, їх подолання та забезпечення ефективної взаємодії; охарактеризовано низку перешкод у педагогічній комунікації, таких як фільтрація інформації, вибіркове сприйняття, неякісний зворотний зв’язок, культурні відмінності та інформаційне перевантаження. Проаналізовано комунікаційні бар’єри, що мають місце у взаємодії педагога зі здобувачами та іншими учасниками освітнього процесу; визначено різні інструменти для подолання цих проблем, включаючи постійний зворотний зв’язок, диференціацію методів навчання, урізноманітнення форм комунікації, розвиток міжкультурної компетенції та структурування навчальної інформації. У висновках акцентовано важливість ефективної комунікації для досягнення успіху в освітньому процесі та розвитку особистості здобувачів освіти. Педагогам необхідно враховувати індивідуальні потреби учнів, забезпечувати зворотний зв’язок і мінімізувати перевантаження інформацією, щоб уникати непорозумінь. Ефективне управління педагогічною комунікацією полягає у налагодженні взаємодії між усіма учасниками освітнього процесу, подоланні комунікативних бар’єрів і адаптації інформації відповідно до індивідуальних потреб здобувачів освіти.

ПІДГОТОВКА ВЧИТЕЛІВ ТЕХНОЛОГІЙ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

В. Титаренко — 2024-10-31

У статті з’ясовано, що одним з основних завдань, які стоять перед системою підготовки вчителів трудового навчання, є отримання здобувачами вищої освіти професійних знань й умінь забезпечення не лише якісного, а й безпечного навчання. Останнє набуває особливого значення у зв’язку зі зростанням травматизму серед учнів, тому у закладі вищої освіти необхідна цілеспрямована, методично обґрунтована система формування та вдосконалення компетентності безпеки життєдіяльності, яка містить: знання шкільних програм з трудового навчання та технологій, креслення, організаційних форм навчання і матеріального забезпечення навчальних предметів з позиції безпеки учнів; вміння забезпечувати безпечну організацію і виконання навчальної роботи у шкільних майстернях, міжшкільних навчально-виробничих комбінатах, складати необхідну нормативну документацію для проведення занять; знання психолого-фізіологічних основ формування безпечних умінь, методів навчання і вміння використовувати ці знання у практичній роботі вчителя; вміння безпечного проведення суспільно-корисної та продуктивної праці учнів, позакласної та позашкільної роботи; вміння вивчати і використовувати у своїй роботі відповідний досвід інших учителів-предметників; відомості щодо забезпечення власної безпеки у процесі навчання в університеті.

Запропоновано до змісту навчальної дисципліни «Безпекознавство» в педагогічному університеті включити: коротку характеристику небезпек, що трапляються під час навчання і в довготривалій перспективі; вміння аналізувати небезпеки й оцінювати можливий ризик; знання методів, принципів і засобів забезпечення техніки безпеки; вміння запобігати негативним наслідкам небезпек і надавати першу допомогу постраждалим; володіння питаннями безпеки для технологічних процесів і трудових навичок, згідно з навчальною програмою. Ці завдання вирішують три блоки взаємопов’язаних аспектів: визначення можливих небезпек; вивчення профілактичних заходів захисту від них; навчання методів боротьби з реальними небезпечними і шкідливими факторами.

ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА ПРОЦЕС СПОРТИВНОГО ВІДБОРУ ЮНИХ СПОРТСМЕНІВ

П. Хоменко — 2024-10-31

У статті здійснено теоретичний аналіз основних об’єктивних та суб’єктивних факторів, що впливають на якість і ефективність процесу первинного спортивного відбору в сучасних умовах розвитку спорту, що надасть можливість здійснювати нові підходи до організації та проведення набору дітей до занять тим чи іншим видом спорту.

З’ясовано, що спортивний відбір є важливим етапом у формуванні майбутніх чемпіонів, і правильний вибір молодих талантів визначає не тільки їхній спортивний розвиток, але й потенційні досягнення на міжнародній арені. Відбір залежить від низки факторів, які комплексно взаємодіють між собою, створюючи певні умови для успішного становлення юних спортсменів. Встановлено, що одним із ключових факторів є мотивація до обраного виду спорту, яка суттєво впливає на бажання дитини займатися спортом тривалий час і досягати високих спортивних результатів. Вмотивовані спортсмени демонструють бажання максимально використовувати можливості спортивного розвитку під час тренувального процесу, краще долають труднощі та більш вмотивовані до самовдосконалення, що в результаті сприяє їхньому успіху на спортивній арені.

Проаналізовано фактор, який впливає на процес спортивного відбору – стан здоров’я дитини, який безпосередньо визначає здатність юного спортсмена витримувати фізичні навантаження, брати участь у тренуваннях та змаганнях. Підкреслено важливу роль у спортивному відборі юних спортсменів рівня професійної підготовленості тренерсько-викладацького складу; доведено, що висококваліфіковані тренери здатні коректно оцінити потенціал дитини, адаптувати тренувальний процес до її індивідуальних потреб і можливостей, сприяючи оптимальному різнобічному розвитку. Досвідчені тренери також відіграють ключову роль у мотивації спортсменів, формуванні дисциплінованості та спортивної культури.

Окремо виділено фактор війни в Україні, яка суттєво впливає на процес спортивного відбору, оскільки військові дії спричиняють руйнування спортивної інфраструктури, обмежують доступ до тренувальних баз, зменшують фінансову підтримку спорту та створюють серйозні психологічні бар’єри для дітей і тренерів, однак патріотичні настрої можуть посилювати мотивацію спортсменів досягати нових висот, представляючи свою країну на міжнародній арені. Виявлено значущість кожного з виокремлених факторів спортивного відбору і встановлено їх комплексний вплив на спортивний відбір юних спортсменів.

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ТРЕНЕРІВ ДО ЗАСТОСУВАННЯ ТЕХНОЛОГІЙ СПОРТИВНОГО ВІДБОРУ У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

С. Кіприч — 2024-10-31

У статті обґрунтовано педагогічні умови підготовки майбутніх тренерів до застосування технологій спортивного відбору у професійній діяльності. Доведено, що формування готовності майбутнього тренера до застосування технологій спортивного відбору у професійній діяльності має здійснюватися на основі дотримання таких педагогічних вимог: формування позитивної професійної мотивації та системи ключових цінностей майбутнього тренера за допомогою антропних технологій; розвиток технологічного мислення майбутнього тренера в сфері спортивного відбору та орієнтації; інтеграція теоретичної, науково-дослідної та практичної підготовки з метою розвитку професійної готовності майбутнього тренера; формування конкурентно-розвивального освітнього простору професійної підготовки майбутніх тренерів; реалізація технологій фасилітаційного супроводу та наставництва в адаптації майбутніх тренерів до професійної діяльності. Розвиток технологічного мислення у процесі формування готовності майбутніх тренерів до застосування технологій спортивного відбору дозволяє створити позитивний емоційний фон для засвоєння навчального матеріалу; систематизувати практико-орієнтовані знання та використовувати їх комплексно; ефективно перетворювати теоретичні знання на рівень професійних вмінь і навичок; прищеплювати здобувачам певний тип спілкування (суб’єкт-суб’єктний) у процесі розв’язання навчально-виховних завдань; підвищити рівень професійної підготовки в цілому. Інтеграція теоретичної, науково-дослідної та практичної підготовки майбутніх тренерів у ЗВО передбачає сполучення теоретичних знань, результатів наукових досліджень та практичного досвіду для формування комплексної підготовки фахівців до застосування технологій спортивного відбору у професійній діяльності; реалізація цієї педагогічної умови сприятиме глибшому розумінню матеріалу, розвитку критичного мислення та ефективному вирішенню практичних завдань в майбутній професійній діяльності.

Доведено, що конкурентно-розвивальне інтегративне освітнє середовище спрямоване на вирішення навчально-професійних завдань, орієнтованих на формування професійної готовності, яка забезпечує конкурентоспроможність тренера в майбутній діяльності. Таке середовище відрізняється від традиційного більш високими за змістом і інтенсивністю характеристиками спільної діяльності та взаємодії суб’єктів, тим самим сприяючи вирішенню поставлених завдань щодо формування конкурентоспроможності майбутнього тренера. Акцентовано увагу на тому, що під час фасилітації навчання викладач має можливість використовувати не догматичні методи і прийоми, а ті, що сприяють творчому осмисленню необхідної інформації, формуванню вміння мислити, шукати нові аспекти проблем в уже відомому матеріалі; усе це створює умови для підвищення інтересу та пізнавальної активності здобувачів, оптимізує процес розвитку їхньої професійної самосвідомості та формування.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-УПРАВЛІНСЬКІ УМОВИ ДІЯЛЬНОСТІ ФАХІВЦІВ ВІТЧИЗНЯНОЇ ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ ГАЛУЗІ У 20-60-x РОКАХ ХХ СТОЛІТТЯ

Н. Шолойко — 2024-10-31

The article outlines the ways of development of Ukrainian pharmaceutical industry in the 20-60s of the twentieth century, the emergence of new forms of medical care, and management structures for the organization of pharmacy in the country. A historical-retrospective analysis of the prerequisites for training specialists for the pharmaceutical sector in Ukraine in one of the main periods of its formation highlights the patterns of development in the general context of professional medical education and clarifies the circumstances of the leading features of organizational culture in pharmacy. It is proved that in previous historical periods of the industry development the prerequisites for the emergence of the organizational and managerial culture of pharmacists were: structuring the pharmacy, its concentration in the hands of the state, expanding the medical industry, and improving medical care, solving scientific and practical issues of pharmaceutical education organization of quality control of pharmacy products, expansion of the pharmaceutical industry and centralization of supply in the pharmacy network.

The scientific achievements of prominent figures of pharmacy in this period (M. Bergolts, N. Valyashko, A. Ginzberg, G. Kogan, V. Dzvoniv, A. Orekhov, A. Stepanov, J. Fialkov, S. Shubin, D. Shcherbachov, and others) who have made significant contributions to the development of pharmaceutical science, construction and improvement of pharmaceutical education, namely: the creation of the first textbooks on pharmacy, the technology of dosage forms, the establishment of a school for the study of organic matter by spectrographic research, development and implementation of dosage technology and galenic preparations, research of medicinal plants, a skillful combination of experiment with scientific research, etc. It promoted scientific development of questions of the theory and practice of pharmacy, advanced training of members of society, expansion and deepening of their specific knowledge, and also education on the best traditions of domestic pharmacy, medicine, and natural sciences, providing scientific and methodological and practical assistance to employees and managers of pharmacy chains.

МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ МОДЕЛЮВАННЯ ЗДОРОВ’ЯРОЗВИВАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА СУЧАСНОГО ЗАКЛАДУ ОСВІТИ

С. Дудко — 2024-10-31

У статті розглянуто методичні аспекти моделювання здоров’ярозвивального середовища сучасного закладу освіти та реалізація здоров’язбережувальних освітніх технологій у ЗЗСО, зокрема, в умовах воєнного стану в Україні. Оцінюючи праці Н. Беседи, О. Ващенко, Н. Макаренко, Н. Поліщук, Л. Романенко, Л. Рибалко, визначено ключові функції цих технологій (формувальна, інформаційно-комунікативна, діагностична, адаптивна, рефлексивна, інтеграційна), класифіковано ці технології на медико-гігієнічні, фізкультурно-оздоровчі, еколого-рекреаційні, безпекові та здоров’ярозвивальні, кожна з яких має свою специфіку методів і форм реалізації. Враховано наукові підходи (системний, діяльнісний, компетентнісний, інтегративний, середовищний, особистісний), що відображають різні аспекти реалізації завдань здоров’язбереження в освітньому процесі.

Акцентовано на новітній технології уроків безпеки для учнів 5-6 класів, що забезпечують формування відповідальності за власне здоров’я та безпеку оточення, опанування основами безпечної поведінки в умовах надзвичайних ситуацій та вдосконалення життєвих безпекових навичок; розглянуто методичні особливості таких уроків, які передбачають активні методи навчання, групову роботу, ситуаційні завдання та використання дидактичних ігор.

Описано облаштування класів безпеки як центрів здоров’язбережувальних освітніх технологій, зокрема, їх оснащення сучасними мультимедійними засобами для проведення навчальних занять. Розглянуті підходи та методики впроваджено в освітній процес ЗЗСО Полтави та Полтавської області, що підтверджує їх ефективність у забезпеченні безпеки і здоров’я учнів в умовах воєнного стану. Охарактеризовано розроблені навчально-методичні матеріли, які було комплексно використано в ході впровадження авторської логіко-функціональної моделі ЗРОС у ЗЗСО Полтави і Полтавської області.

ЗАРУБІЖНИЙ ТА ВІТЧИЗНЯНИЙ ДОСВІД СИСТЕМАТИЗАЦІЇ КЛЮЧОВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕНЙ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ СФЕРИ

Р. Шевченко — 2024-10-31

У статті в контексті сучасних культурних та освітніх процесів забезпечення якості професійної освіти виокремлено передові надбання зарубіжного та вітчизняного досвіду систематизації ключових компетентностей майбутніх фахівців соціокультурної сфери у освітніх закладах допрофесійної освіти. Охарактеризовано провідні зразки такої систематизації вченими європейських країн (Німеччина, Австрія, Фінляндія, Бельгія, ін.), міжнародними експертами Організації Європейського Співробітництва та Розвитку, Ради Європи. З’ясовано, що зарубіжні вчені та організатори професійної освіти надають рекомендації щодо кваліфікації фахових компетентностей на засадах загальних (ключових) для всіх спеціальностей знань, умінь, цінностей, досвіду діяльності; до таких ключових компетентностей відносять: навчально-пізнавальні, загальнокультурні, інформаційні, комунікативні, соціально-трудові, об’єднуючи їх спільним розумінням сукупності особистісних якостей (здатностей, умінь, навичок, здібностей), обумовлених досвідом діяльності у певній соціально значущій сфері.

Вітчизняні вчені розширюють означені підходи в професійній (допрофесійній, початковій професійній) освіті орієнтацією на підготовку фахівців загальногалузевого профілю, здатних здійснювати професійну діяльність, основою якої є інтеграція кількох спеціальностей і професій. Цьому сприяє відповідна систематизація ключових (загальних) компетентностей, які включають когнітивну, соціально-громадську, комунікативну, інформаційну, спеціальну компетентності.

Перспективи дослідження становить виокремлення системи ключових компетентностей для фахівців, які проходять підготовку в коледжах культури і мистецтв.

ПРАВОВА КУЛЬТУРА ЯК ВАГОМИЙ АСПЕКТ НЕПЕРЕРВНОЇ ГУМАНІТАРНОЇ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ

А. Бухун — 2024-10-31

У статті детально досліджено значення правової культури в умовах реформування освітньої системи України, з акцентом на її вагомій ролі в підготовці майбутніх фахівців. Автори доводять, що правова культура є ключовим аспектом формування професійної компетентності, оскільки вона забезпечує не лише оволодіння правовими знаннями, але й розвиток правосвідомості та громадянської відповідальності. В умовах сучасної правової держави, що прагне до інтеграції з європейським освітнім простором, формування правової культури набуває особливої значущості, оскільки дозволяє майбутнім фахівцям функціонувати відповідно до вимог правового поля. Наголошено на необхідності інтеграції правових знань у програми підготовки фахівців різних галузей, зокрема в педагогічній сфері, де правова культура має стати невід’ємною складовою професійної освіти; це дозволить здобувачам освіти не лише отримати базові правові знання, але й розвинути навички правомірної поведінки, здатності до критичного аналізу правових ситуацій та застосування законодавства на практиці.

У статті підкреслено, що правова культура сприяє вихованню свідомих громадян, здатних захищати свої права, дотримуватися законодавства та активно брати участь у суспільному житті. Загалом, правову культуру розглянуто як важливий інструмент, який сприяє розвиткові в майбутніх фахівців високого рівня правосвідомості, поваги до закону та готовності брати активну участь у побудові демократичного суспільства. Методологію дослідження засновано на загальнотеоретичних методах аналізу, синтезу, абстрагування та системного підходу, що дозволяє розкрити основні тенденції та перспективи формування правової культури у процесі неперервної гуманітарної підготовки; також розглянуто досвід формування правової культури в педагогічних закладах освіти та роль правової освіти в підготовці фахівців, здатних до правомірної діяльності й активної участі у формуванні правопорядку в суспільстві.