Українська професійна освіта=Ukrainian professional education

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ІНТЕГРАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ПРОФЕСІЙНОГО ОСВІТИ

2025-10-28T11:16:59+02:00

У статті представлено теоретично-аналітичний огляд проблеми формування інтегральної компетентності у майбутніх фахівців професійної освіти в умовах трансформації сучасної освітньої парадигми. Проаналізовано сучасний стан розвитку компетентнісного підходу в теорії та практиці професійної підготовки педагогічних кадрів, зокрема у сфері підготовки фахівців спеціальності 015 «Професійна освіта». З’ясовано зміст поняття «інтегральна компетентність» як комплексної характеристики професіоналізму, що містить у собі інтегровану сукупність знань, умінь, навичок, особистісних якостей та ціннісних орієнтацій. Визначено, що інтегральна компетентність має ключове значення в системі освітніх стандартів, оскільки репрезентує результативність освітньої програми на рівні здатності майбутнього фахівця до комплексної професійної діяльності. Охарактеризовано основні компоненти інтегральної компетентності: мотиваційно-ціннісний, когнітивний, діяльнісний та рефлексивний, що забезпечують цілісність і функціональність професійної підготовки. Обґрунтовано методологічну базу формування інтегральної компетентності, зокрема інтегральний (інтегративний), компетентнісний, діяльнісний та особистісно орієнтований підходи. Розкрито специфіку їх взаємозв’язку в організації освітнього процесу, спрямованого на формування готовності до міждисциплінарної, інноваційної та практико-орієнтованої діяльності. Особливої уваги надано значенню інтегральної компетентності як чинника конкурентоспроможності випускника, його професійної мобільності, готовності до навчання упродовж життя та реалізації педагогічної місії в умовах змін. У висновках обґрунтовано потребу цілісного та системного формування інтегральної компетентності майбутніх педагогів, а також визначено напрями подальших досліджень і перспективи розроблення практико-орієнтованих моделей освітнього впливу.

ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

2025-10-28T11:31:08+02:00

У статті висвітлено проблему формування правової культури майбутніх фахівців аграрної сфери в умовах реалізації компетентнісного підходу у вищій освіті. Обґрунтовано актуальність правового виховання здобувачів освіти, зумовлену потребою сучасного суспільства у фахівцях, здатних не лише виконувати професійні функції, а й діяти у правовому полі, усвідомлюючи власні права, обов’язки та соціальну відповідальність. Розкрито зміст поняття «правова культура» як інтегрованої якості особистості, що охоплює знання правових норм, правосвідомість, ціннісні орієнтації, уміння застосовувати правові знання у практичній діяльності, дотримуватися етичних стандартів і принципів верховенства права.

Здійснено аналіз освітнього процесу в аграрних закладах вищої освіти, спрямованого на формування правової компетентності здобувачів через вивчення комплексу загальноосвітніх, гуманітарних та фахових дисциплін. Зокрема, розкрито потенціал таких навчальних курсів, як Ботаніка, Ґрунтознавство, Агрохімія, Землеробство, Економіка підприємства, Безпека життєдіяльності та основи охорони праці, Правознавство, Філософія, Історія та культура України, Іноземна мова за професійним спрямуванням у формуванні правової свідомості та громадянської позиції майбутніх фахівців. Навчальні дисципліни природничо-технологічного циклу забезпечують усвідомлення правових аспектів природокористування, охорони довкілля, екологічної відповідальності аграрія, дотримання норм земельного, екологічного, господарського та трудового законодавства. Гуманітарні дисципліни створюють основу для формування морально-етичних переконань, національної ідентичності, правової самосвідомості та культури спілкування у професійному середовищі.

Підкреслено роль викладача як суб’єкта правового виховання, який не лише передає знання, а й формує правові переконання, сприяє становленню активної громадянської позиції студентів, розвитку навичок критичного мислення, здатності аналізувати правові ситуації та ухвалювати відповідальні рішення. Визначено, що ефективне формування правової культури потребує інтеграції навчальної, виховної та практичної діяльності, створення освітнього середовища, у якому панують повага до прав людини, толерантність і справедливість.

Зроблено висновок, що формування правової культури в аграрній освіті має розглядатися як важливий чинник становлення професійної, соціально активної, морально зрілої особистості, здатної реалізовувати принципи сталого розвитку, забезпечувати правопорядок у сфері агровиробництва та брати участь у побудові демократичного громадянського суспільства.

МОДЕЛЮВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦЯ В СИСТЕМІ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ ОСВІТИ

2025-10-28T11:38:20+02:00

У статті розкрито сутність і методологічні засади моделювання професійної підготовки фахівців у контексті соціокультурної освіти. Обґрунтовано необхідність інтеграції компетентнісного, культурологічного та технологічного підходів як провідних орієнтирів формування сучасного освітнього середовища. Доведено, що ефективна модель професійної підготовки має бути системно організованою, динамічною й відкритою до інновацій, забезпечуючи розвиток особистості як суб’єкта культури, комунікації й професійної діяльності. У межах дослідження визначено структуру моделі, що включає концептуально-цільовий, змістово-компетентнісний, організаційно-технологічний і рефлексивно-оцінювальний рівні.

Наголошено, що формування загальних і фахових компетентностей відбувається через синтез професійної, правової, цифрової та ІКТ-культур, які виступають чинниками адаптації фахівця до умов цифрової трансформації суспільства. Особлива увага приділена соціокультурному контексту професійної освіти, який забезпечує гуманістичний, ціннісний і комунікативний виміри професійного становлення. Розкрито роль правової культури як основи відповідальної поведінки, цифрової грамотності як інструменту ефективної взаємодії у віртуальному просторі, а також інформаційно-комунікаційної культури як засобу професійної самореалізації.

Підкреслено, що соціокультурна освіта формує інноваційно відкриту особистість, здатну до критичного мислення, морального вибору та міжкультурного діалогу. Узагальнено, що соціокультурна модель професійної підготовки сприяє гармонізації технократичного та гуманістичного начал освіти, формуванню духовно зрілої, соціально активної, правосвідомої й культурно компетентної особистості, готової до ефективної діяльності в умовах цифрового суспільства.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЦИФРОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ У ФАХОВІЙ ПІДГОТОВЦІ

2025-10-28T11:47:05+02:00

Цифровізація освіти зумовлює нові вимоги до фахової підготовки майбутніх викладачів професійної освіти, зокрема щодо формування у них стійкої та практично орієнтованої цифрової компетентності. Метою дослідження передбачено обґрунтування теоретичних і методичних підходів до розвитку цифрової компетентності у процесі професійної підготовки майбутніх викладачів закладів фахової передвищої освіти. У статті розглянуто та застосовано теоретичний аналіз, синтез, узагальнення, порівняння й педагогічне моделювання. Результатом дослідження є уточнення сутності цифрової компетентності викладача професійної освіти як інтегрованої характеристики особистості, що містить глибоке розуміння дидактичного потенціалу технологій. Визначено та обґрунтовано її структуру, що охоплює інформаційну, комунікаційну, контент-створювальну, безпекову, проблемно-орієнтовану та ключову педагогічну складові (цифрова дидактика, оцінювання, управління середовищем). Цифрова компетентність передбачає не лише технічні навички роботи з інформаційно-комунікаційними технологіями, а й критичне мислення, етичні та комунікативні здібності. Відповідно майбутні педагоги здатні ефективно використовувати цифрові інструменти для проєктування освітніх процесів, оцінки та підтримки вихованців, а також для створення інноваційного освітнього середовища. Розглянуто модель формування цифрової компетентності, яка інтегрує принципи системності, інтеграції, практико-орієнтованості та безперервності. Встановлено, що таке формування вимагає наскрізного впровадження у навчальний процес, подолання психологічних бар’єрів та постійної актуалізації змісту підготовки. Теоретичні положення та модель можуть слугувати основою для оновлення освітніх програм, розробки методичних рекомендацій та підвищення кваліфікації викладачів, сприяючи підготовці висококваліфікованих фахівців, готових до викликів цифрової епохи.

СУЧАСНІ ІГРАШКИ ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ІНСТРУМЕНТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ

2025-10-30T11:30:24+02:00

У статті розкрито значення сучасної іграшки у забезпеченні повноцінної ігрової діяльності дітей раннього віку (1-3 роки). На основі аналізу наукових праць вітчизняних і зарубіжних дослідників обґрунтовано багатофункціональність іграшки у психічному, сенсорному, мовленнєвому, емоційному та соціальному розвитку дитини. Визначено основні різновиди іграшок (для розвитку великої моторики, сенсорики та дрібної моторики, будівельно-конструктивні, образні, музичні, творчо-трудові, технічні й інтерактивні) та окреслено їхній розвивальний потенціал. Підкреслено необхідність педагогічного добору іграшок відповідно до вікових особливостей дітей та їхніх пізнавальних інтересів, дотримання гігієнічних і безпекових вимог. Наголошено на важливості поєднання традиційних та інтерактивних іграшок, організації розвивального ігрового середовища й педагогічного супроводу, що забезпечує максимальне розкриття можливостей дитини та сприяє її комплексному розвитку. Іграшку визначено дієвим засобом, що забезпечує організацію ігрової діяльності дітей раннього віку та сприяє комплексному розвитку дитини. Сучасна іграшка, за умови правильного відбору та педагогічного супроводу, стає потужним інструментом розвитку дітей 1-3 років. Вона виконує багатофункціональну роль – стимулює сенсорний, моторний, мовленнєвий розвиток, задовольняє потребу в пізнанні, рухах та спілкуванні, формує соціальні навички та пізнавальний інтерес.

Завдання педагога й батьків – створити умови для змістовної, різноманітної ігрової діяльності, у якій іграшка допоможе дитині пізнати світ, розвивати мислення і уяву та готуватися до наступних етапів розвитку. Зважаючи на вибір дитини, дорослі можуть добирати іграшки, які не лише приносять радість, а й підтримують природний розвиток. Визнання дитячих уподобань під час вибору іграшок допомагає педагогам формувати розвивальне середовище, у якому діти отримують можливість активно реалізовувати свої здібності та розвивати самостійність. Ефективність використання іграшок залежить від їх відповідності педагогічним і гігієнічним вимогам: безпечності, вікової адекватності, ергономічності, естетичності та функціональності. Педагогічний супровід, організація ігрового середовища та поєднання традиційних і інтерактивних іграшок створюють умови для збагачення ігрової діяльності та максимального розкриття потенціалу дитини. Практичне впровадження результатів дослідження сприятиме підвищенню якості освітнього процесу в закладах дошкільної освіти та допоможе батькам усвідомлено обирати іграшки для дітей 1-3 років.

ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ НАВЧАННЯ У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ ПЕДАГОГІВ ДЛЯ ЗАКЛАДІВ СФЕРИ ОБСЛУГОВУВАННЯ

2025-10-30T11:39:24+02:00

У статті розглянуто зміст, тенденції та практики впровадження інноваційних технологій навчання у процесі професійної підготовки майбутніх педагогів для закладів сфери обслуговування. Обґрунтовано актуальність теми з огляду на трансформацію сучасної освітньої парадигми в умовах цифровізації, інтернаціоналізації та орієнтації на компетентнісні моделі. Проаналізовано основні підходи до визначення поняття «інноваційні технології навчання», що включають елементи цифрової педагогіки, проєктного та проблемного навчання, гейміфікації, змішаного та дистанційного формату викладання. Показано, що зазначені технології є не лише засобом урізноманітнення освітнього процесу, а й потужним інструментом формування професійної компетентності, рефлексивного мислення та здатності до педагогічної творчості. На основі опрацювання актуальних джерел українських і міжнародних авторів здійснено узагальнення результатів досліджень щодо використання інновацій у підготовці педагогічних кадрів. Виокремлено особливості функціонування цифрових платформ і сервісів у закладах вищої освіти, зокрема в контексті навчання майбутніх учителів для сфери обслуговування. Увагу зосереджено на системному впровадженні інформаційно-комунікаційних технологій, що дозволяє моделювати професійні ситуації, створювати навчальні симуляції та забезпечувати персоналізоване навчання. У процесі викладу матеріалу розкрито реальні освітні практики, зокрема використання дистанційних курсів, хмарних технологій, мультимедійних засобів, електронних підручників, інтерактивних вправ і мобільних додатків, що підвищують залученість студентів до навчального процесу та сприяють формуванню актуальних професійних навичок. Підкреслено значення партнерських моделей між ЗВО, закладами освіти й стейкголдерами ринку праці як платформи для апробації інновацій у педагогічній діяльності.

ПРОФЕСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ УЧИТЕЛЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В УМОВАХ ІНКЛЮЗИВНОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

2025-10-30T11:45:24+02:00

Статтю присвячено проблемам професійної діяльності вчителя фізичної культури в умовах інклюзивного освітнього середовища в Україні. Інклюзія розуміється як безперервний пошук ефективних підходів до навчання осіб з особливими освітніми потребами, спрямований на усунення бар’єрів для їх повноцінної участі та реалізації потенціалу. У статті аналізується нормативно-правова база, що лежить в основі інклюзивної освіти в Україні, включаючи міжнародні та національні акти. Фізична культура визнана ключовим інструментом корекції, реабілітації та соціалізації дітей з ООП. Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та визначенні специфічних характеристик професійної діяльності вчителя фізичної культури в контексті інклюзивного освітнього середовища, інтерпретованих крізь призму компетентнісного підходу.

У процесі дослідження виділено структуру інклюзивної компетентності педагога, що включає мотиваційний, когнітивний, операційний та рефлексивний компоненти. Мотиваційний компонент включає спрямованість педагога, його мотиви та цінності, глибоку повагу до різноманіття учнів, готовність їх підтримувати, повагу до особистості, культурного та релігійного досвіду, сім’ї, а також культивування відчуття приналежності та чутливість до емоційного стану всіх учасників освітнього процесу та здатність до емоційної саморегуляції. Когнітивний компонент охоплює глибокі знання щодо особливостей освітньої діяльності дітей з ООП, стратегій та технологій роботи з ними, а також принципів, форм, методів ефективної підтримки та видів адаптацій/модифікацій в освітньому процесі. Операційний компонент передбачає практичну здатність застосовувати набуті знання, що виявляється у впровадженні стратегій, технологій та способів інтеграції осіб з ООП в освітнє середовище, а також у ефективній реалізації адаптацій та модифікацій. Рефлексивний компонент полягає у здатності педагога до критичного аналізу та оцінки результатів власної педагогічної діяльності. Виявлено спеціальні компетентності вчителя фізичної культури – академічні, психолого-педагогічні та адаптивно-комунікативні.

КУЛЬТУРОЛОГІЧНО-РЕГІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ПІДХІД ДО ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ В УНІВЕРСИТЕТАХ

2025-10-30T11:54:12+02:00

У статті в руслі виокремлених суперечностей підготовки у закладах професійної та вищої освіти акцентовано необхідність осучаснення методологічного, теоретичного і методичного інструментарію культурологічного наукового підходу як чинника формування цілісності особистісної та професійної культури майбутнього фахівця, шляхом долучення до цього процесу універсальних аспектів і потенціалів регіоналістики. З’ясовано потребу поглиблення світоглядного характеру культурологічного знання і практик аспектами усвідомлення духовних форм людської діяльності, природничих знань і технологій предметного середовища, соціально-економічних інститутів суспільства, а також побутової культури та інструментів формування фахового досвіду у відповідній художньо-культурній або технологічній сфері; доведено потенціал концепцій і теорій регіоналістики (динамічної регіональності, культурної ідентичності, гібридизації культури, глокалізації) у підготовці фахівців сучасних генерацій.

На засадах культурологічно-регіонального наукового підходу окреслено спільні риси та відмінності між внутрішнім (національним) та міжнародним (світовим) регіонознавством; запропоновано авторські дослідницькі матеріали (модель «трикутника компетентностей» фахівців, інтегрувальні таблиці для встановлення взаємозалежностей аспектів і чинників професійної підготовки) відповідно критерію «регіональної відповідальності» у когнітивному, ціннісному та праксеологічному вимірах компетентності.

Проведено висновок щодо значення культурологічно-регіонального наукового підходу для уникнення розриву між локальним і глобальним баченням результатів підготовки фахівців для міжнародних і національних контекстів.

ПЕДАГОГІЧНЕ ПРОЄКТУВАННЯ ВІЙСЬКОВО-ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ: МІЖДИСЦИПЛІНАРНІ ПІДХОДИ ТА ІННОВАЦІЙНІ ПРАКТИКИ

2025-10-30T12:05:25+02:00

У статті комплексно досліджено проблему педагогічного проєктування як інструмента оновлення системи військово-професійної підготовки майбутніх офіцерів в умовах зростаючих вимог до безпекового сектору держави. Доведено, що сучасні виклики – зокрема гібридні загрози, технологічна складність бойових дій, необхідність швидкої адаптації до змін – зумовлюють потребу в переосмисленні підходів до побудови освітніх програм у ЗВО оборонного профілю. У такому контексті педагогічне проєктування розглядається як методологічна основа формування змісту й технологій навчання, що відповідають реаліям сучасного бою та потребам майбутніх офіцерів. Представлено аналітичний огляд теоретичних засад педагогічного проєктування з урахуванням його специфіки у військовій освіті. Зокрема, розкрито принципи цільової спрямованості, адаптивності, контекстуальності, результативності. Акцентовано на важливості міждисциплінарного підходу, що охоплює інтеграцію знань із педагогіки, психології, військової справи, кібербезпеки, інформаційних технологій. Наведено приклади міждисциплінарних рішень та проєктів, реалізованих у межах сучасних військових освітніх програм. Значну увагу приділено інноваційним педагогічним практикам, які включають проєктно-орієнтоване навчання, кейс-методи, симуляційне моделювання бойових ситуацій, а також використання цифрових інструментів (зокрема LMS-платформ, e-learning ресурсів, засобів VR/AR). Обґрунтовано, що впровадження цих технологій уможливлює створення адаптивного та гнучкого освітнього середовища, що імітує реальні умови бойової діяльності.

Зроблено висновок про перспективність подальшого розвитку педагогічного проєктування як основи для модернізації освітніх процесів у військових ЗВО. Перспективами досліджень визначено поглиблення емпіричних перевірок ефективності моделі в різних контекстах професійної підготовки, розширення міждисциплінарного наповнення освітніх модулів, а також розробку програм підготовки викладачів до реалізації проєктного підходу в системі вищої військової освіти.

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА СИСТЕМИ ПРОЄКТУВАННЯ ДОРАДНИЦТВА В ПЕДАГОГІЧНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ

2025-10-30T12:22:32+02:00

У статті на основі аналізу теоретичної літератури схарактеризовано та обґрунтовано систему проєктування дорадництва в педагогічному університеті. Особливу увагу приділено педагогічному експерименту та його результатам, які підтвердили ефективність розробленої системи. Систематизовано дані експериментальної перевірки стану системи проєктування дорадництва на різних етапах дослідження, демонструючи її динаміку.

Актуальність дослідження зумовлена нагальною потребою забезпечення якості управління освітніми закладами та заповненням існуючих наукових прогалин у цій сфері. Ми виокремлюємо значний потенціал педагогічних університетів у розвитку освітнього дорадництва, адже воно сприяє підвищенню якості освіти та швидкій адаптації освітньої системи до нових реалій. У статті наголошується, що підготовка якісних педагогічних кадрів для вищої освіти потребує системного підходу, оскільки їхній професійний розвиток часто обмежується самоосвітою та власним досвідом. Зазначено ключові характеристики сучасного ефективного керівника: політична зрілість, володіння економічними та цільовими методами управління, здатність до наукового й економічного аналізу, системне мислення, організаторські здібності та комунікабельність. Підкреслено, що успішне впровадження системи проєктування дорадництва в заклади вищої освіти має значний вплив на підвищення професійної успішності педагога в умовах сучасних освітніх вимог.

Висновки до статті акцентують увагу на тому, що дорадницькі послуги є стратегічно важливим інструментом для педагогічних університетів. Вони дозволяють не лише ефективно впроваджувати технологічні рішення для вирішення професійних завдань, розробляти дієві стратегії розвитку та значно підвищувати конкурентоспроможність на ринку освітніх послуг. У статті особливо підкреслюється, що роль дорадництва в індивідуалізації освітнього процесу є запорукою успішності кожного учасника освітньої діяльності.

ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ ІОАННА МАКСИМОВИЧА НА ДУХОВНО-МОРАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ: ТРАДИЦІЇ І СЬОГОДЕННЯ

2025-10-30T12:33:44+02:00

У статті розглянуто педагогічні погляди Іоанна Максимовича у контексті духовно-морального виховання в Україні початку XVIII століття. У дослідженні застосовано комплекс методів, серед яких: історико-педагогічний аналіз, біографічний метод, герменевтичний підхід, порівняльно-історичний метод, а також систематизацію та узагальнення. Визначено значення духовно-морального розвитку особистості в системі освіти того часу, окреслено роль православної віри як основи морального виховання та сформульовано основні принципи виховної діяльності в церковно-парафіяльних школах. Проаналізовано педагогічну спадщину Іоанна Максимовича, зокрема його підходи до поєднання морального, трудового та розумового виховання. Особливу увагу приділено концепції морального самовдосконалення через працю як ключового засобу виховання особистості. Висвітлено його погляди на взаємозв’язок моральності, релігійних мотивів та загальнолюдських норм поведінки, а також підкреслено значення сімейних православних традицій у формуванні особистості в аспекті смирення перед Богом як основи духовного розвитку (переконував, що смиренне підкорення Божій волі є необхідною умовою для досягнення внутрішнього спокою та моральної стійкості; твір «Богомыслие на пользу правоверным», де наголошено на важливості усвідомлення власної гріховності та покаяння як основи духовного зростання); також моральне самовдосконалення через працю (наголошував, що праця є не лише засобом фізичного існування, але й інструментом морального виховання; відсутність праці веде до морального та духовного занепаду особистості); гармонія людської та Божої волі (у праці «Илиотропион, или сообразование человеческой воли с Божественной Волей» використав символіку, яка ілюструє ідею постійного прагнення людини до Божої істини, відмови від егоїзму та пристрастей задля слідування вищим духовним ідеалам); обстоював поєднання релігійних і загальнолюдських цінностей, а саме – взаємозв’язок релігійних мотивів із загальнолюдськими нормами поведінки.

Розглянуто актуальність ідей Іоанна Максимовича для новітньої педагогіки та окреслено можливі напрями їхнього застосування в системі виховання молоді ХХІ століття. Зазначено, що звернення до духовно-моральних традицій може сприяти зміцненню суспільної моралі, формуванню громадянської відповідальності та збереженню національної самосвідомості.

ПРАВОВА КУЛЬТУРА ЯК ЕЛЕМЕНТ ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ ФАХІВЦІВ

2025-10-30T12:47:32+02:00

Актуальність дослідження зумовлена потребою формування високого рівня правової культури майбутніх фахівців у галузі знань В Культура, мистецтво та гуманітарні науки, бо ця категорія спеціалістів активно впливає на духовний розвиток суспільства, формування ціннісних орієнтирів і збереження культурної спадщини. В умовах сучасних трансформаційних процесів в Україні та світі особливої ваги набуває здатність гуманітаріїв і митців діяти у правовому полі, дотримуючись норм законодавства у сфері авторського права, культурної політики, свободи творчості, академічної доброчесності. Мета роботи полягає у визначенні змістових і методичних основ формування правової культури студентів гуманітарних спеціальностей, аналізі навчальних дисциплін, що забезпечують розвиток відповідних компетентностей, а також у виробленні рекомендацій для вдосконалення освітнього процесу. Методи дослідження включають аналіз нормативно-правової бази, педагогічну та методичну рефлексію, порівняльно-аналітичний підхід до оцінки змісту навчальних дисциплін, а також узагальнення педагогічного досвіду. Використано системний, міждисциплінарний і контекстуальний підходи. Основні результати дослідження свідчать, що правова культура формується як інтегральна якість, яка поєднує знання законодавства, уміння застосовувати його у практичних ситуаціях, а також правові цінності та внутрішні переконання особистості. З’ясовано, що ключову роль у цьому процесі відіграють навчальні дисципліни, які забезпечують комплексний розвиток у студентів навичок правомірної поведінки, критичного мислення, розуміння взаємозв’язку між правом і культурними процесами. Особливе значення мають інтерактивні методи навчання, міжпредметна інтеграція, а також залучення студентів до реальних кейсів у сфері авторського права та культурного менеджменту. Практична цінність роботи полягає у можливості використання результатів дослідження у розробці освітніх програм та методичних матеріалів для підготовки майбутніх культурологів, мистецтвознавців, педагогів та митців. Запропоновані підходи можуть сприяти підвищенню якості вищої освіти, вихованню правосвідомих громадян, здатних діяти відповідально у культурно-мистецькій сфері.

УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ПІСНЯ ЯК ФАКТОР ЗБАГАЧЕННЯ МИСТЕЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ МУЗИКИ В КОНТЕКСТІ НЕФОРМАЛЬНОЇ МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТИ

2025-10-30T12:59:59+02:00

У статті обґрунтовано педагогічний потенціал української народної пісні в контексті формування мистецької компетентності майбутніх учителів музичного мистецтва. Акцент зроблено на значенні неформальної мистецької освіти, яка реалізується в художньо-творчих колективах народного спрямування закладу вищої педагогічної освіти. Доведено, що отримання студентами неформальної мистецької освіти в фольклорних ансамблях та народних хорах сприяє поглибленню таких складників мистецької компетентності майбутніх учителів музичного мистецтва як особистісний, когнітивний, діяльнісний та соціальний. Теоретичний аналіз і спостереження за діяльністю художньо-творчих колективів народного спрямування дозволили констатувати, що виконання українських народних пісень має суттєвий вплив на ціннісні орієнтири, емоційно-естетичне ставлення до мистецтва, художню чутливість, внутрішню мотивацію до творчості та здатність до художньо-особистісного самовираження. Водночас постійна музично-освітня діяльність з використанням народної пісні сприяє поглибленню компетентностей щодо народної манери співу; класифікації голосів у народному хорі; музично-виразних засобів хорового виконавства; способів народного звукоутворення; складників вокальної фольклористики українського народу. Обґрунтовано, що саме в умовах отримання неформальної мистецької освіти в художньо-творчих колективах національного спрямування відбувається занурення студентів у світ пісенної культури українського народу, у результаті чого активізується внутрішня мотивація до творчості, употужнюється національні ідентичність та підвищується якість професійної підготовки учителя музичного мистецтва.

РЕАЛІЗАЦІЯ НАУКОВО-ПРИКЛАДНИХ ПРОЄКТІВ У СИСТЕМІ ДОСЛІДНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ

2025-10-30T13:10:11+02:00

У статті висвітлено теоретичні та організаційно-практичні основи реалізації науково-прикладних проєктів у системі дослідницької діяльності майбутніх фахівців фізичної культури і спорту. Обґрунтовано актуальність інтеграції проєктно-дослідної роботи в освітній процес з огляду на зростаючі вимоги до професійної підготовки фахівців, орієнтованих на інноваційність, критичне мислення та здатність до наукового аналізу й самостійної дослідницької діяльності. Зазначено, що науково-прикладні проєкти є ефективним інструментом формування ключових компонентів дослідницької компетентності: методологічної обізнаності, логіки наукового мислення, вміння планувати, реалізовувати й презентувати результати прикладного дослідження. Здійснено системний аналіз поняттєвого апарату, охарактеризовано принципи, методи та моделі реалізації науково-дослідницької проєктної діяльності, актуальні для закладів вищої освіти фізкультурного профілю. Звернено увагу на педагогічні умови, що забезпечують ефективність такої діяльності: цілеспрямоване методичне супроводження студентів, доступ до ресурсів для емпіричного дослідження, мотиваційне стимулювання, інтеграція дослідницьких завдань у навчальні дисципліни професійного циклу.

Описано результати педагогічного експерименту, проведеного у 2023-2025 роках на базі факультету фізичного виховання і спорту Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. В експериментальній групі впроваджено модель цілеспрямованої проєктно-дослідницької підготовки, результати показали суттєве зростання рівнів відповідної компетентності. Доведено, що науково-прикладні проєкти є дієвим засобом підвищення якості підготовки майбутніх фахівців фізичної культури, сприяють формуванню дослідницької культури та підготовці до самостійної наукової діяльності в умовах сучасної спортивної освіти. Окреслено перспективи подальших досліджень, зокрема в напрямах цифровізації наукової діяльності здобувачів, створення електронних платформ для підтримки проєктної роботи, міждисциплінарної інтеграції та розвитку менторства у проєктно-дослідному середовищі ЗВО.

НАЦІОНАЛЬНА СВІДОМІСТЬ ТА НАЦІОНАЛЬНО-ПРАВОВА КУЛЬТУРА: ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ

2025-10-28T10:22:59+02:00

Стаття присвячена теоретико-аналітичному осмисленню взаємозв’язку національної свідомості та національно-правової культури крізь призму проблем їх формування в сучасній Україні. Вихідною позицією обрано трактування національної свідомості як багаторівневої системи когнітивних уявлень, емоційних лояльностей і настанов дії щодо належності до політичної нації; національно-правову культуру розглянуто як інституційно опосередковану здатність суспільства відтворювати правопорядок через інтерналізацію норм, процедурну раціональність і довіру до публічної влади. Центральним механізмом трансляції ідентифікаційних смислів у правові практики визначено правосвідомість, а зовнішнім контуром верифікації цієї трансляції – стандарти верховенства права (законність, правова визначеність, заборона зловживань владою, рівність, доступ до правосуддя), які переводять дискурс про «культуру» з рівня метафор у вимір спостережуваних процедур і поведінкових ефектів. Методологічно робота спирається на поєднання інституційного підходу, порівняльно-правового аналізу та критичного прочитання емпіричних студій, що дозволяє узгодити історико-цивілізаційні нашарування з конституційно-правовими рамками й оцінити вплив освітніх, правосудових і комунікаційних каналів соціалізації.
У центрі уваги авторів – проблеми формування; показано, що ключові перешкоди концентруються у трьох взаємопов’язаних блоках: інституційна незавершеність і фрагментарність політик, які породжують розрив між нормою та її передбачуваним застосуванням; дефіцит соціалізаційної інфраструктури – нерівномірність правопросвіти, регіональні асиметрії, слабкість практик участі; недостатня рутинізація справедливої процедури в точках щоденного контакту громадянина з державою, що підриває довіру та закріплює толерантність до неформальних норм.

РОЛЬ МУЗЕЇВ У ФОРМУВАННІ ЗАГАЛЬНИХ ТА ПРОФЕСІЙНИХ КОМПЕТЕНЦІЙ СТУДЕНТІВ У ГАЛУЗІ МИСТЕЦТВА ТА ГУМАНІТАРНИХ НАУК

2025-10-28T10:46:22+02:00

Статтю присвячено аналізові ролі музеїв у професійній підготовці фахівців у галузі культури, мистецтва та гуманітарних наук. Проведено узагальнення досвіду підготовки культурологів у Полтавському національному педагогічному університеті імені В. Г. Короленка. Виробничу практику розглянуто як одну з базових складових освітньо-професійної програми підготовки фахівців зі спеціальності 034 «Культурологія» освітнього ступеня бакалавр, а також як важливий чинник формування професійних компетентностей майбутніх фахівців у галузі культури, мистецтва та гуманітарних наук.

Окремо акцентовано увагу на державних стандартах вищої освіти 2020 року, які визначають перелік загальних та спеціальних компетентностей випускника, зокрема здатність взаємодіяти з музейними установами, зберігати і примножувати культурні цінності, аналізувати культурну політику та оцінювати об’єкти культурної спадщини. На магістерському рівні компетентності доповнюються умінням організовувати роботу культурних закладів та керувати їх підрозділами з урахуванням економічних, правових та етичних аспектів.

У статті також акцентовано питання придатності до працевлаштування випускників. Вони можуть обіймати посади в закладах освіти, культури, мистецтва, у сфері культурних та креативних індустрій. Згідно з Класифікатором професій України ДК 003:2010, випускники мають право працювати на посадах завідувачів музеїв і виставок, керівників проєктів у сфері культури, мистецтвознавців. Проаналізовано специфіку професійної підготовки крізь призму змісту освітніх програм, де практика у музеях залишається найвагомішим чинником формування прикладних навичок. З’ясовано, що однією з характерних рис підготовки культурологів у ПНПУ імені В. Г. Короленка є активна співпраця зі стейкголдерами – музейними установами міста Полтави та Полтавської області.

Спільна діяльність університету та музеїв дозволяє готувати фахівців, які не лише володіють широкими знаннями сучасної культури, а й мають практичний досвід роботи у сфері культурних комунікацій, науково-дослідної та інформаційно-аналітичної діяльності. Стаття свідчить, що аналогічний підхід закладено і в освітню підготовку фахівців зі спеціальності 023 «Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація» Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. З’ясовано, що ефективність такої підготовки забезпечується структурованою системою практик на базі музейних установ, що дозволяє студентам не лише набути необхідних знань та вмінь, а й адаптуватися до реального професійного середовища, активно долучатися до реалізації культурних проєктів, популяризації культурної спадщини, участі у розробці та реалізації виставкових програм.