Українська професійна освіта=Ukrainian professional education

ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД ФОРМУВАННЯ ПРИРОДНИЧОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ГЕОГРАФІЇ

2025-12-22T14:26:25+02:00

У статті здійснено компаративний аналіз систем формування природничої компетентності майбутніх учителів географії у провідних європейських та азійських університетах. Досліджено структуру та зміст природничо-географічної підготовки у німецьких, польських, азербайджанських та казахстанських закладах вищої освіти з порівнянням української системи на прикладі Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. Встановлено, що природничонаукова підготовка займає від 25% до 53% загального обсягу навчальних кредитів у різних національних системах, при цьому українська модель демонструє 29-33% природничого компоненту. Проаналізовано роль системного мислення, дослідницького навчання та проблемно-орієнтованого підходу у формуванні природничої компетентності.

З’ясовано значення практичної дослідницької інфраструктури, зокрема польових станцій та геоекологічних центрів, для розвитку професійних компетентностей географів-педагогів. Розкрито особливості впровадження геопросторових технологій та цифрових інструментів у географічну освіту різних країн. Виявлено критичні виклики пострадянських систем освіти, включаючи скорочення практичного компоненту підготовки та втрату дослідницької інфраструктури. Представлено порівняльну таблицю ключових показників систем підготовки вчителів географії у п’яти країнах. Окреслено перспективи розвитку української системи формування природничої компетентності через синтез національних традицій із кращими міжнародними практиками.

ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПРИРОДНИЧОЇ ОСВІТНЬОЇ ГАЛУЗІ В КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ НАУКОВИХ ПІДХОДІВ

2025-12-22T14:38:08+02:00

У статті розкрито проблему вдосконалення професійної підготовки майбутніх учителів природничої освітньої галузі в контексті сучасних наукових підходів і реформування вищої освіти України. Обґрунтовано актуальність формування комплексу загальних і фахових компетентностей (дослідницької, цифрової, екологічної, комунікативної, інноваційної) як передумови готовності майбутніх учителів до роботи в умовах Нової української школи та реалізації принципів сталого розвитку. Розкрито зміст професійної підготовки як інтегрованої педагогічної структури, що поєднує знання, уміння, навички та ціннісні установки, необхідні для організації діяльнісно-дослідницького, інтегрованого й STEM-орієнтованого навчання природничих дисциплін.

Здійснено аналіз наукових джерел, у яких висвітлено підготовку вчителів до експериментальних досліджень, інтеграціЮ змісту природничої освіти, Впровадження адаптивного, індивідуалізованого та особистісно зорієнтованого навчання, формування інформаційно-цифрової й екологічної компетентностей засобами ІКТ та STEM-технологій. Показано, що сучасні дослідження акцентують на необхідності поєднання теоретико-методологічних засад, проєктної та дослідницької діяльності, навчально-польових практик і нормативних вимог Стратегії розвитку вищої освіти у 2022-2032 роках. Виявлено суперечність між зростаючими вимогами до професійної підготовки та фрагментарністю існуючих освітніх програм, недостатньою інтеграцією цифрових, STEM- та проєктних технологій у підготовку майбутніх учителів природничої освітньої галузі.

Запропоновано структуру професійної підготовки, що містить фундаментально-природничий, методичний, дослідницько-експериментальний, цифрово‑STEM та екологічно-ціннісний складники, інтегровані на основі компетентнісного, діяльнісно-дослідницького, інтегративного та STEM-орієнтованого підходів. Окреслено провідні напрями реалізації цієї структури: впровадження цифрових технологій (відеонавчання, ІКТ, віртуальні лабораторії), STEM-проєктів, інноваційних (фліп-клас, проблемно-пошукове, кейс-навчання) та інтерактивних методів, розширення практико зорієнтованої й проєктної діяльності у співпраці з базовими закладами загальної середньої освіти. Наголошено на важливості створення дослідницько-освітнього середовища, партнерства «ЗВО – школа», багаторівневої діагностики сформованості компетентностей та рефлексивної підтримки професійного становлення майбутніх учителів природничої освітньої галузі.

ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ В КОНТЕКСТІ ІНКЛЮЗИВНОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ЗВО

2025-12-22T14:53:56+02:00

У статті висвітлено теоретико-методологічні засади здоров’язбережувальних технологій у закладі вищої освіти в контексті розбудови інклюзивного освітнього середовища. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування змісту й структури здоров’язбережувальних технологій та з’ясування можливостей їх реалізації в роботі зі здобувачами вищої освіти, зокрема з особливими освітніми потребами. Методологічну основу становлять положення середовищного, компетентнісного та людиноцентричного підходів, реалізовані через теоретичні методи аналізу, синтезу, порівняння та узагальнення наукових джерел. У ході дослідження уточнено сутність поняття «здоров’язбережувальні технології у вищій освіті», які розглядаються як цілісна педагогічна система, інтегрована в цілі, зміст, організаційні форми та оцінювання результатів навчання, а не як сукупність розрізнених оздоровчих заходів. Обґрунтовано, що інклюзивне освітнє середовище ЗВО є ключовим простором реалізації таких технологій, де узгоджуються академічні вимоги з індивідуальними можливостями, освітніми потребами й ресурсами студентів.

Охарактеризовано змістові та структурні компоненти здоров’язбережувальних технологій, які утворюють багаторівневу систему універсальних і спеціалізованих (адаптаційних і підтримувальних) елементів щодо здобувачів з особливими освітніми потребами. Визначено сукупність педагогічних умов та організаційно-управлінських механізмів, що забезпечують ефективне впровадження здоров’язбережувальних технологій в інклюзивних академічних групах, а також окреслено практичні форми й методи їх реалізації у щоденній університетській практиці. Зроблено висновок про необхідність розгляду здоров’язбережувальних технологій як невід’ємної складової якості інклюзивного освітнього середовища та перспективу подальших досліджень, пов’язаних з оцінюванням їх результативності.

РОЗВИТОК КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ І РЕФЛЕКСІЇ ЯК ЗАСОБУ ПРОФІЛАКТИКИ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

2025-12-22T15:06:11+02:00

У статті теоретично обґрунтовано та описано методику інтеграції критичного мислення і рефлексивних практик у процес професійної підготовки майбутніх фахівців як ефективну стратегію профілактики емоційного вигорання в умовах ЗВО України. Дослідження спирається на міждисциплінарний синтез психології, педагогіки, філософії освіти та когнітивної науки; запропоновано трирівневу превентивну модель: концептуально-когнітивний рівень; операційно-рефлексивний рівень, результативно-прогностичний рівень. Уточнено механізм профілактичного впливу критичного мислення та рефлексії на емоційне вигорання як когнітивно-емоційної компетентності фахівців; запропоновано структуровану трирівневу методику переходу від знань до стійких поведінкових стратегій саморегуляції; операціоналізовано інструменти (кейс-аналіз із причинно-наслідковими ланцюгами, адвокація контрпозиції, «5 Whys», дебрифінг 4-крокової формули, метакогнітивний журнал, парна рефлексія) у логіці профілактики.

Доведено, що розвиток критичного мислення знижує когнітивні викривлення, а системна рефлексія переводить усвідомлення в самоконтроль емоційних станів та планування адаптивної поведінки; інтеграція критичного мислення та рефлексії в професійну ідентичність створює внутрішній механізм резилієнтності, що протидіє деперсоналізації, редукції професійних досягнень, знижує тривожність і підвищує суб’єктність. Запропонована методика є гнучкою, масштабованою та придатною до адаптації у різних спеціальностях ЗВО, може бути покладена в основу навчальних курсів, тренінгових модулів, програм тьюторського/психологічного супроводу, центрів кар’єри. Прогнозовано, що системна інтеграція критичного мислення і рефлексії в освітній процес забезпечує перехід від зовнішніх («гігієнічних») заходів до внутрішнього психологічного захисту від емоційного вигорання, підсилює емоційну стійкість, ефективність навчальної діяльності та якість професійного становлення.

ІНСТИТУЦІЙНО-ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ СПОРТИВНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ У СФЕРІ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ УКРАЇНИ

2025-12-23T09:30:28+02:00

У статті проаналізовано сучасний стан наукового осмислення спортивного менеджменту та окреслено його місце в системі публічного управління і ринку фізкультурно-спортивних послуг; окреслено проблему фрагментарності інституційних і організаційних підходів до управління сферою фізичної культури і спорту в умовах децентралізації, воєнних викликів та посилення ринкових механізмів. Показано, що спортивний менеджмент формується на перетині загальної теорії менеджменту, економіки спорту та соціальної політики, поєднуючи оздоровчі, освітні, виховні й економічні цілі, що ускладнює критерії ефективності управлінських рішень. Обґрунтовано, що інституційна структура управління фізичною культурою і спортом України має багаторівневий поліцентричний характер, але характеризується асиметрією повноважень і ресурсів між центральними та місцевими органами влади, освітніми закладами, спортивними федераціями й клубами, а також недостатньо розвиненими механізмами координації та партнерства.

На організаційному рівні виявлено тенденцію переходу від жорстко ієрархізованих до гнучкіших, мережевих та проєктно зорієнтованих моделей, які передбачають делегування частини повноважень, інтеграцію освітніх, змагальних і рекреаційних форматів діяльності. Підкреслено зростання ролі маркетингово-ринкового виміру спортивного менеджменту, що проявляється в необхідності системного дослідження ринку фізкультурно-спортивних послуг, сегментації цільових груп та формування довгострокової лояльності стейкґолдерів. Порівняльний аналіз зарубіжних (зокрема американських) моделей уможливив виокремлення концептуальних орієнтирів модернізації української системи – інтеграцію правових, фінансових і маркетингових механізмів в організаційну архітектуру спортивних інституцій, посилення ролі закладів освіти як активних суб’єктів спортивної політики, а також розбудову послідовних кар’єрних траєкторій для фахівців зі спортивного менеджменту.

ОСОБЛИВОСТІ НАЦІОНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ ВІЙСЬКОВИХ ФАХІВЦІВ

2025-12-23T09:57:23+02:00

У статті розкрито теоретико-правові засади національно-правової культури військових фахівців у контексті повномасштабної збройної агресії проти України та трансформації сектору безпеки й оборони. Уточнено, що національно-правова культура військових фахівців є ключовим нормативно-ціннісним компонентом їхньої професійної культури, який забезпечує узгодженість між військовим обов’язком, вимогами права та очікуваннями суспільства щодо дотримання прав людини й стандартів правової держави. Показано, що формування такої культури спирається на конституційні норми, спеціальне законодавство у сфері соціального й правового захисту військовослужбовців, акти, спрямовані на утвердження української національної та громадянської ідентичності, а також військові статути, які конкретизують вимоги до дисципліни й службової поведінки. Виявлено чинники й суперечності, що ускладнюють інтеріоризацію правових норм (рудименти авторитарних практик, динаміка правового регулювання, гібридний характер війни, інформаційно-психологічний тиск, високий рівень психоемоційних навантажень).

Обґрунтовано організаційно-педагогічні умови ефективного формування національно-правової культури військових фахівців: безперервну правопросвітницьку діяльність, інтеграцію правової проблематики у фахову й службово-бойову підготовку, єдність правової, національно-патріотичної та морально-етичної складових виховання, міждисциплінарну взаємодію командирів, юристів, психологів і фахівців морально-психологічного забезпечення, використання практикоорієнтованих форм навчання. Зроблено висновок про доцільність подальших емпіричних досліджень рівня національно-правової культури різних категорій військового персоналу та розроблення модельних програм її цілеспрямованого формування.

НЕФОРМАЛЬНА МИСТЕЦЬКА ОСВІТА В СИСТЕМІ ПІДГОТОВКИ МОЛОДИХ НАУКОВЦІВ: ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ, МОДЕЛІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

2025-12-23T10:07:59+02:00

У статті розглянуто сучасні теоретичні підходи та інноваційні практики неформальної мистецької освіти в контексті підготовки молодих науковців в умовах війни, цифрової трансформації та оновлення української системи освіти. Акцентовано, що мистецько-освітня сфера сьогодні виконує не лише культурну, а й соцієтальну, психологічну та ідентифікаційну функції, забезпечуючи стійкість спільноти та можливості для творчої самореалізації. Показано, що зростання ролі неформальної освіти зумовлене її гнучкістю, відкритістю та здатністю формувати індивідуальні траєкторії професійного розвитку. На основі аналізу українських і зарубіжних досліджень обґрунтовано, що неформальні мистецькі практики – проєктні лабораторії, інтерактивні майстерні, творчі хаби, study groups, музично-інтерактивні кола та ініціативи community music – створюють сприятливе середовище для розвитку дослідницької культури, креативності, рефлексивності та міждисциплінарного мислення молодих учених.

Розкрито потенціал ключових моделей неформальної мистецької освіти: «творчої спільноти», «академічно-мистецької резиденції», «цифрової мистецької лабораторії» та «діалогічного наставництва». Вони забезпечують умови для співтворчості, культурної комунікації, опанування польових методів і формування академічної ідентичності. Окремо висвітлено новітні практики – музичні коворкінги, мікрорезиденції, документально-мистецькі практикуми, міжпоколіннєві творчі кола та цифрові платформи співтворення, що розширюють можливості науково-творчого розвитку студентів і аспірантів. Показано, що синергія формальної та неформальної освіти створює інтегрований освітній простір, у якому мистецька діяльність виступає лабораторією професійного зростання та інноваційного пошуку. Підкреслено значення неформальної мистецької освіти в період війни як ресурсу психосоціальної підтримки, збереження культурної пам’яті та розвитку колективної стійкості. Зроблено висновок, що інтеграція неформальних мистецьких форматів у підготовку молодих дослідників є стратегічно важливим напрямом модернізації української освіти та передумовою культурного й наукового відродження України.

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ У СФЕРІ РЕАБІЛІТАЦІЇ ТА РЕКРЕАЦІЇ

2025-12-23T10:37:04+02:00

У статті здійснено теоретичне узагальнення та практичне обґрунтування педагогічних умов формування підприємницької культури майбутніх фахівців у сфері реабілітації та рекреації. Визначено сутність поняття «підприємницька культура» як інтегративної професійно-особистісної характеристики, що поєднує ціннісно-мотиваційні орієнтації, знання, уміння, навички, інноваційне мислення та соціальну відповідальність. На основі аналізу наукових джерел виокремлено та обґрунтовано комплекс педагогічних умов, які забезпечують ефективне формування підприємницької культури у здобувачів освіти: формування позитивної мотивації до підприємницької діяльності; інтеграцію підприємницької складової у зміст професійної підготовки; створення діяльнісно орієнтованого освітнього середовища; розвиток соціального партнерства між закладами освіти та підприємницькими структурами; забезпечення рефлексії та саморегуляції у процесі навчання.

У дослідженні представлено результати констатувального етапу експерименту, проведеного серед студентів Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка (спеціальність «Туризм та рекреація», n=78) та здобувачів ЗВО «Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая» (спеціальність «Фізична терапія», n=77), що дозволило визначити вихідний рівень сформованості підприємницької культури майбутніх фахівців за чотирма компонентами: мотиваційно-ціннісним, когнітивним, діяльнісним і рефлексивно-аналітичним. Установлено, що більшість студентів обох груп характеризуються середнім рівнем розвитку підприємницької культури, проте здобувачі спеціальності «Туризм та рекреація» мають дещо вищі показники за інтегральним рівнем та провідними компонентами; це пояснено більшою практичною спрямованістю їхньої професійної підготовки та наявністю дисциплін, які безпосередньо передбачають реалізацію інноваційних і проєктних форм діяльності. Зроблено висновок, що створення сприятливих педагогічних умов сприяє розвитку підприємницького мислення, ініціативності, креативності, здатності до самостійного прийняття рішень і професійної самореалізації майбутніх фахівців у сфері реабілітації та рекреації. У подальшому запропоновано розробити модель формування підприємницької культури із застосуванням цифрових технологій, інноваційних форм навчання та соціального партнерства між освітніми установами й роботодавцями.

МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ІНТЕГРАЦІЇ ІГРОВИХ ТА ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ У СИСТЕМУ ШКІЛЬНОГО ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

2025-12-23T10:47:10+02:00

У статті висвітлено проблему інтеграції ігрових і цифрових технологій у систему шкільного фізичного виховання в умовах цифрової трансформації освіти. Обґрунтовано необхідність модернізації методики уроків фізичної культури відповідно до вимог Концепції Нової української школи та сучасних педагогічних стратегій, зорієнтованих на активізацію мотиваційної, пізнавальної та рухової діяльності учнів. Визначено, що використання ігрових технологій є ефективним засобом розвитку особистості школяра, який сприяє формуванню позитивного емоційного фону занять, розвитку комунікативних і соціальних умінь, удосконаленню рухових навичок і підвищенню інтересу до занять фізичною культурою. Цифрові технології розглянуто як важливий інструмент персоналізації освітнього процесу, моніторингу фізичної активності та створення інтерактивного навчального середовища.

На основі аналізу психолого-педагогічної та методичної літератури з’ясовано провідні принципи інтеграції ігрових і цифрових технологій: інноваційності, інтерактивності, індивідуалізації, мотиваційно-емоційного залучення, наочності та безпечності. Розроблено методичну модель проведення інтегрованого уроку фізичної культури, в структурі якого поєднано традиційні рухові вправи, ігрові елементи, фітнес-додатки, мобільні трекери, онлайн-платформи (Kahoot, Google Classroom, ClassDojo), а також елементи гейміфікації (челенджі, рейтинги, віртуальні нагороди).

Ефективність запропонованих засад перевірено в педагогічному експерименті, проведеному серед учнів 7-8 класів. Результати експерименту підтвердили статистично значуще підвищення показників мотивації, рухової активності та фізичної підготовленості учнів експериментальної групи порівняно з контрольною. Отримані дані свідчать про доцільність системного впровадження інтеграційних підходів у практику шкільного фізичного виховання.

Зроблено висновок, що поєднання ігрових і цифрових технологій формує нову педагогічну парадигму фізичного виховання, зорієнтовану на розвиток ключових компетентностей, формування позитивної мотивації до рухової активності та виховання фізично й цифрово грамотної особистості.

РЕКРЕАЦІЙНО-РЕАБІЛІТАЦІЙНІ ТЕНДЕНЦІЇ ЗАСТОСУВАННЯ АДАПТИВНИХ ВИДІВ СПОРТУ В ОСВІТІ (НА ПРИКЛАДІ ВОЛЕЙБОЛУ СИДЯЧИ)

2025-12-23T11:24:21+02:00

У статті розглянуто теоретичні та практичні аспекти впровадження адаптивних видів спорту в освітній процес на прикладі волейболу сидячи. Метою статті є виявлення рекреаційно-реабілітаційного потенціалу волейболу сидячи як форми адаптивного спорту та наукове обґрунтування шляхів його інтеграції в освітні програми з метою підвищення ефективності інклюзивного фізичного виховання, забезпечення соціальної інтеграції та підтримки психофізичного стану здобувачів освіти.

Обґрунтовано актуальність проблеми в контексті сучасних трансформаційних процесів в освіті України, що спрямовані на реалізацію принципів інклюзії, гуманізації та створення безбар’єрного середовища. Визначено, що адаптивний спорт виконує не лише оздоровчу та реабілітаційну функції, а й сприяє соціалізації, формуванню командної взаємодії та толерантності серед здобувачів освіти.

Проаналізовано наукові джерела, у яких висвітлено історичні та організаційні засади розвитку адаптивного спорту, його психофізіологічний та соціально-інтеграційний потенціал. Показано, що волейбол сидячи має унікальні можливості для фізичного відновлення, розвитку витривалості, координації та комунікативних навичок у студентів з різними рівнями фізичних можливостей. Визначено його значення для підтримки психоемоційної стабільності, подолання соціальної ізоляції та інтеграції осіб з інвалідністю у навчальне середовище.

З’ясовано, що ефективність використання волейболу сидячи в освітніх закладах значною мірою залежить від наявності нормативно-правової бази, матеріально-технічних умов та професійної підготовки педагогів. Відзначено позитивний вплив участі студентів у навчально-тренувальних заняттях і змаганнях, які виступають чинником формування ціннісного ставлення до здоров’я, дисципліни та мотивації до самовдосконалення.

Зроблено висновок, що інтеграція волейболу сидячи у систему інклюзивного фізичного виховання сприяє гармонійному поєднанню рекреаційних, реабілітаційних та освітньо-виховних завдань. Перспективи подальшого розвитку цього виду спорту в освіті пов’язані з удосконаленням методичного забезпечення, підготовкою кадрів та поширенням практики через міжшкільні й університетські проєкти, спортивні фестивалі та партнерські ініціативи. Таким чином, волейбол сидячи розглядається як дієвий інструмент формування інклюзивного освітнього середовища, орієнтованого на рівність можливостей, соціальну інтеграцію та зміцнення здоров’я здобувачів освіти.

ЗАСТОСУВАННЯ ОСВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ У ВИКЛАДАННІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ

2025-12-23T11:45:24+02:00

У статті розглянуто проблему формування мовної ідентичності іноземних студентів-медиків; підкреслено необхідність педагогічно обґрунтованого та раціонального впровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій у процес вищої освіти. Висвітлено проблему вибору ефективних способів та інноваційних підходів, здатних конкурувати з традиційними методами подання навчальної інформації, доповнюючи та розширюючи їхній реєстр.

Автори обґрунтовують актуальність підвищення ефективності викладання дисципліни «Українська мова як іноземна» у закладі вищої освіти, реалізуючи завдання формування та розвитку комунікативної компетентності іноземних студентів. Реалізація зазначеної освітньої мети безпосередньо впливає на навчальний план і вибір педагогічних технологій, що сприяє підвищенню якості вивчення української мови. Особливий акцент зролено на поєднанні традиційних методів навчання з інтерактивними технологіями, якими займаються автори пропонованого дослідження. Інтерактивні технології вивчення української мови як іноземної спрямовані ними на засвоєння здобувачами вищої медичної освіти навчального матеріалу через комунікативну практику. Набуті практичні навички та компетентності можуть бути цінними не лише в процесі вивчення української мови, а й у їхньому соціальному та професійному спілкуванні.

Інтерактивні технології навчання базуються на діалогічних формах взаємодії між здобувачами освіти, в процесі якої вони розвивають навички співпраці; таким чином, вивчення української мови як іноземної, що є одним із варіантів реалізації комунікативного підходу в освіті, базується на активній взаємодії викладача та студентів, а також студентів між собою. Інтеграція інтерактивних технологій у викладання української мови як іноземної відповідає потребам сучасних здобувачів вищої освіти, підвищує наочність навчальної інформації та полегшує його сприйняття та засвоєння.

ЦИФРОВІ ТЕХНОЛОГІЇ У ФОРМУВАННІ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ УЧНІВ ВІДПОВІДНО ДО ЦІЛЕЙ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

2025-12-23T12:07:59+02:00

У статті досліджено роль цифрових технологій у формуванні екологічної культури учнів у контексті завдань освіти для сталого розвитку. Проаналізовано можливості цифрових інструментів у забезпеченні пізнавальної, емоційно-ціннісної та діяльнісної складових екологічної культури. Обґрунтовано, що інтерактивні моделі, віртуальні лабораторії, цифрові карти та дослідницькі платформи сприяють розвитку критичного та системного мислення, екологічної емпатії та відповідальної поведінки школярів. Показано, що ефективність цифрових технологій залежить від педагогічного проєктування освітнього процесу, яке забезпечує інтеграцію знань, цінностей і практичної діяльності учнів. Визначено відповідність цифрових підходів Цілям сталого розвитку та окреслено перспективи подальшої модернізації екологічної освіти.

Важливою перевагою цифрових технологій визначено їх здатність забезпечувати діяльнісно-дослідницький характер навчання. Учні мають змогу брати участь у реальних чи віртуальних екологічних проєктах, здійснювати власні спостереження, аналізувати дані, створювати інформаційні продукти та брати участь у громадських ініціативах. Це формує не лише екологічні знання, а й цінності, навички співпраці, відповідальність та розуміння впливу власних дій на стан природного середовища.

Результати роботи підтверджують, що ефективність цифрових інструментів у формуванні екологічної культури залежить від педагогічно виваженого їх використання. Учитель залишається ключовою фігурою, яка забезпечує смислове наповнення цифрових ресурсів, організовує діяльність учнів, розвиває рефлексію та спрямовує навчальний процес на досягнення освітніх і виховних цілей. Саме в умовах компетентного педагогічного супроводу цифрові технології набувають найбільшої цінності – стають засобом формування глибокого розуміння екологічних процесів, критичного аналізу та відповідального ставлення до природи.

ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ АКАДЕМІЧНОЇ ДОБРОЧЕСНОСТІ В УКРАЇНСЬКІЙ УНІВЕРСИТЕТСЬКІЙ ОСВІТІ: ПРОЯВИ ТА МОТИВАЦІЙНІ ЧИННИКИ

2025-12-23T12:18:19+02:00

Статтю присвячено теоретико-аналітичному осмисленню сучасних підходів до формування культури академічної доброчесності в українській університетській освіті та визначенню тенденцій розвитку академічної доброчесності. Феномен академічної доброчесності розглянуто в контексті синергетичного підходу як нелінійну динамічну систему, здатну до самоорганізації у розрізі забезпечення партисипативним менеджментом освітньої діяльності. Обґрунтовано нерозривний взаємозв’язок феномену академічної доброчесності з процесами формування та формалізації освітніх парадигм у локальних правових актах осередків української університетської освіти. Запропоновано осередкам української університетської освіти імплементувати поняття академічної досконалості до внутрішніх розпорядчих документах. Приділено увагу дослідженню локальних особливостей забезпечення дотримання академічної доброчесності осередками української університетської освіти, при збереженні єдиної нормативно-правової бази, законодавчого регулювання дотримання академічної доброчесності.

Висвітлено дієві способи та проблеми забезпечення академічної доброчесності в українській університетській освіті та науці Проведено аналіз основних форм академічної недоброчесності, її мотиваційні чинники в українській університетській освіті та науці. Феномен академічної доброчесності розглянуто в етичному, правовому аспектах, та в економічному вимірі; визначено особливості основних форм академічної недоброчесності. Доведено, що конкурентоспроможність випускників осередків української університетської освіти на європейському ринку знань забезпечується передусім відповідним рівнем якості освіти. При цьому одним із способів досягнення відповідного рівня якості освіти визначено подолання проявів порушення академічної доброчесності та забезпечення її дотримання на всіх рівнях організації української університетської освіти.

ІННОВАЦІЙНІ КОНЦЕПТИ ІНТЕГРАЦІЇ ПРИРОДНИЧО-НАУКОВОГО ТА ПРОФЕСІЙНО-ПРАКТИЧНОГО СКЛАДНИКІВ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ТРЕНЕРІВ

2025-12-23T12:53:24+02:00

У статті представлено теоретичне обґрунтування інноваційних концептів інтеграції природничо-наукової та професійно-практичної підготовки майбутніх тренерів у контексті модернізації сучасної тренерської освіти. На основі аналізу наукових джерел та освітніх практик визначено ключові суперечності традиційної моделі підготовки фахівців, що зумовлені фрагментарністю викладання природничо-наукових дисциплін та їх недостатнім зв’язком із тренувальною діяльністю. Розкрито сутність інтеграції як педагогічного та методологічного явища, що забезпечує формування цілісного міждисциплінарного мислення, здатності до аналітичної діяльності та прийняття науково обґрунтованих тренувальних рішень.

Обґрунтовано інноваційні концепти інтегрованої підготовки, серед яких: компетентнісний підхід, впровадження проєктно-аналітичних і дослідницьких технологій, використання цифрових платформ моніторингу спортивної діяльності, застосування інтерактивних педагогічних методів та моделювання тренувальних процесів. Особливу увагу приділено створенню інтегрованих навчальних модулів, що забезпечують органічне поєднання природничо-наукового змісту з професійно-практичними завданнями. Розглянуто механізми формування професійного досвіду студентів у процесі практик, організації тренувальних мікроциклів, застосування відеоаналізу технічних дій, функціонального контролю та спортивної метрології. Окреслено практичні механізми реалізації інтеграції у закладах вищої освіти, що передбачають зміну змістової структури освітніх програм, використання комплексних форм атестації, створення системи оцінювання міждисциплінарної компетентності та розвиток у студентів аналітичної, дослідницької й проєктно-моделювальної діяльності. У висновках підкреслено, що інтеграція природничо-наукової та професійно-практичної підготовки забезпечує формування нового типу тренера – компетентного, науково орієнтованого, здатного працювати в умовах інноваційного спортивного середовища.

Визначено перспективи подальших досліджень, зокрема: розроблення експериментальних моделей інтегрованих навчальних модулів, удосконалення критеріїв оцінювання інтегрованої компетентності, стандартизація інтеграційних підходів для різних видів спорту, розвиток цифрових інструментів підтримки тренерської підготовки. Отримані результати можуть бути використані в удосконаленні освітніх програм спеціальностей зі спорту та фізичної культури, підготовці методичних матеріалів, формуванні компетентнісної моделі тренера нового покоління..

СТАН І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНО-ЦИФРОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ТА ЗАРУБІЖНІЙ ПЕДАГОГІЦІ

2025-12-23T13:01:31+02:00

У статті здійснено теоретико-аналітичний огляд стану та провідних тенденцій розвитку інформаційно-цифрової компетентності педагога у вітчизняній та зарубіжній педагогіці. Актуальність дослідження зумовлена прискоренням цифрової трансформації освіти, загостреної умовами воєнного стану, а також суперечністю між стратегічними деклараціями щодо цифровізації та реальними можливостями педагогів ефективно й безпечно діяти в цифровому освітньому середовищі. Мета статті полягає в уточненні теоретико-методологічних засад розуміння інформаційно-цифрової компетентності, аналізі стану її розвитку в Україні й окресленні основних особливостей сучасних зарубіжних підходів, що визначають зміст і структуру цієї компетентності. Методологічну основу становлять компетентнісний, діяльнісний, системний та аксіологічний підходи, а також методи теоретичного аналізу, порівняльних студій і узагальнення результатів попередніх досліджень.

З’ясовано, що інформаційно-цифрова компетентність педагога інтерпретується як інтегративна багатовимірна характеристика, яка поєднує когнітивні, операційно-діяльнісні, ціннісно-мотиваційні та етико-правові компоненти й виходить далеко за межі суто технічного володіння засобами ІКТ. З’ясовано, що в Україні сформовано розгалужене науково-методичне поле, яке охоплює питання змісту, структури та умов формування інформаційно-цифрової компетентності педагогів різних ланок освіти, однак зберігаються значні розриви між нормативними орієнтирами, ресурсними можливостями закладів освіти та готовністю педагогів до цифрової діяльності. Показано, що зарубіжні підходи характеризуються більш послідовною інтеграцією рамкових моделей цифрової компетентності (зокрема європейських) у політики безперервного професійного розвитку педагогів, а також акцентом на етичних, безпекових та громадянських аспектах цифрової взаємодії. Наукова новизна роботи полягає в узагальненні та критичному зіставленні вітчизняних і зарубіжних підходів до розуміння й розвитку інформаційно-цифрової компетентності, а практичне значення – у виокремленні теоретичних і організаційно-методичних орієнтирів, на основі яких можуть бути модернізовані програми підготовки й підвищення кваліфікації педагогів в умовах цифрової трансформації освіти.

ОСВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА МЕТОДИКИ В СИСТЕМІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ З МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

2025-12-23T13:13:48+02:00

У статті досліджено сутність, функціональні особливості та сучасні тенденції застосування освітніх технологій і методик у професійній підготовці майбутніх фахівців з міжнародних відносин. Окреслено стратегічну роль інтеграції теоретичних знань, практичних навичок та моделювання професійної діяльності, підкреслюючи її внесок у формування здатності здобувачів до системного аналізу міжнародних процесів, стратегічного планування та обґрунтованого прийняття рішень у складних міжкультурних контекстах. Проведено комплексний аналіз основних методів активного навчання, включаючи кейс-метод, дискусії, проєктну діяльність та симуляційні практики, що демонструє їхню ефективність у моделюванні реальних міжнародних ситуацій, розвитку аналітичного мислення та формуванні стратегічних і комунікативних умінь.

У роботі систематизовано результати використання технології портфоліо як інструменту документування навчальних досягнень здобувачів, оцінювання їхнього прогресу у практичній та теоретичній площинах, а також стимулювання процесів саморефлексії та усвідомленого формування індивідуальної освітньої траєкторії. Запропоновано концептуальні підходи до інтеграції технологій в освітній процес, що забезпечують ефективне поєднання навчальної діяльності та практичного досвіду, сприяють системному розвитку аналітичного та стратегічного мислення та створюють можливості для відпрацювання професійних стратегій поведінки здобувачів.

У висновку узагальнено результати дослідження, які підтверджують значущість системного впровадження сучасних освітніх технологій і методик у систему професійної підготовки майбутніх фахівців з міжнародних відносин. Доведено, що зазначені технології забезпечують цілісний, адаптивний та динамічний характер освітнього процесу, сприяють комплексному розвитку професійних навичок здобувачів, оптимізують інтеграцію знань і практичних умінь та формують стійкі механізми стратегічного мислення, необхідного для ефективної діяльності фахівців в умовах глобалізованого міжнародного середовища.

ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ПЕДАГОГІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ ДО ВИВЧЕННЯ ПИТАНЬ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

2025-12-23T13:20:29+02:00

У статті здійснено теоретико-аналітичне осмислення проблеми професійної підготовки здобувачів вищої освіти педагогічних спеціальностей до викладання питань сталого розвитку як системного напряму модернізації змісту та технологій педагогічної освіти. Актуальність теми зумовлена тим, що вища освіта в Україні поступово переорієнтовується на освіту для сталого розвитку, водночас потребуючи цілеспрямованого посилення відповідних компетентностей і мотивації здобувачів, а також підвищення професійної готовності науково-педагогічних працівників до впровадження ідей сталого розвитку в освітній процес. Проблемне поле доповнюється тим, що на державному рівні освіта для сталого розвитку часто не набуває концептуальної цілісності й може редукуватися до вузько екологічного трактування (а сталий розвиток, як відомо, не зводиться до «поговорили про сортування і розійшлися»). Мета статті полягає в обґрунтуванні ключових напрямів і умов професійної підготовки майбутніх педагогів до викладання питань сталого розвитку на основі узгодження управлінсько-нормативних вимог до підготовки педагогічних кадрів із дидактико-методичними рішеннями сучасної вищої школи. Методологічну основу становить комплекс загальнонаукових методів аналізу, узагальнення та систематизації науково-освітніх джерел, що дозволяє схарактеризувати теоретичні засади освітньої діяльності закладів вищої освіти для сталого розвитку та окреслити перспективи її активізації.

У результаті доведено доцільність доповнення змісту фахової підготовки ідеями сталого розвитку, формування позитивної мотивації здобувачів до здійснення освітньої діяльності в інтересах сталого розвитку, впровадження оптимального поєднання традиційних і інноваційних методів навчання. Визначено організаційно-педагогічні умови такої підготовки: міжпредметний характер ОСР, єдність формальної, неформальної та інформальної освіти, використання інтерактивних технологій і принципів емпауермент-педагогіки.

ФОРМУВАННЯ МЕДІАГРАМОТНОСТІ ТА ІНФОРМАЦІЙНОЇ ГІГІЄНИ ЯК СКЛАДОВА ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ В УМОВАХ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ

2025-12-23T13:27:11+02:00

У статті комплексно досліджено проблему інтеграції медіаграмотності та інформаційної гігієни в систему національно-патріотичного виховання учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти в умовах гібридної війни. На основі аналізу сучасних викликів інформаційної безпеки окреслено вразливість учнівської молоді ЗПТО до дезінформаційних впливів, маніпуляцій та інформаційно-психологічних операцій, що цілеспрямовано використовуються державою-агресором для деморалізації населення, розмивання національної ідентичності та дискредитації державних інституцій. Уточнено зміст понять «медіаграмотність» та «інформаційна гігієна» у контексті національно-патріотичного виховання, підкреслено їхній статус як ключових компетентностей громадянина в умовах повномасштабної війни та цифровізації суспільства.

Проаналізовано нормативно-правову базу України, що регулює питання національно-патріотичного виховання, громадянської освіти та інформаційної безпеки в освітньому середовищі, зокрема положення профільних законів, стратегії національно-патріотичного виховання, концептуальних документів МОН України та доктрини інформаційної безпеки. Показано, що вони задають чіткі орієнтири для впровадження медіаосвіти та розвитку критичного мислення учнів як чинника стійкості до ворожих наративів.

Розкрито структуру формування медіаграмотності учнів ЗПТО як складової патріотичного виховання через когнітивний (засвоєння базових понять і механізмів інформаційної війни), емоційно-ціннісний (формування відповідального ставлення до споживання та поширення інформації, розвиток емоційної стійкості) та діяльнісний (оволодіння навичками фактчекінгу, кібергігієни, використання цифрових інструментів перевірки контенту) компоненти. Обґрунтовано методичні підходи до інтеграції медіаграмотнісного компонента в освітній процес ЗПТО: включення відповідного змісту до фахових дисциплін, застосування кейсів, елементів гейміфікації, аналізу реальних інформаційних атак, залучення учнів до створення патріотичного медіаконтенту.

КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ: СУТНІСТЬ І ЗМІСТ ПОНЯТТЯ

2025-12-23T13:34:02+02:00

У статті здійснено уточнення сутності та змісту поняття «критичне мислення» в контексті професійної підготовки майбутніх фахівців. Актуальність проблеми пояснено тим, що сучасна освіта функціонує в умовах інформатизації, надлишку даних, поширення маніпулятивних впливів і зростання ролі штучного інтелекту в професійній діяльності; це підвищує ризики помилкових суджень і водночас посилює вимоги ринку праці до здатності молодого спеціаліста аналізувати інформацію, обґрунтовувати рішення та відповідально розподіляти ресурси.

Методологічною основою дослідження слугували аналіз і синтез наукових підходів до визначення критичного мислення, порівняння його трактувань у педагогічній та психологічній площинах, а також узагальнення ознак і операцій, що описують його зміст. Узагальнення комплексу джерел дозволило розглядати критичне мислення як усвідомлений, самостійний й рефлексивний психологічний процес пізнання, спрямований на перевірку підстав судження та оцінювання як логіки міркування, так і його результатів; у цьому розумінні воно передбачає виявлення логічних помилок, розрізнення фактів і суджень, формування обґрунтованих висновків і готовність до дискусії. Зміст поняття конкретизовано через інтеграцію базових характеристик: незалежність мислення, опору на факти та їх інтерпретацію, постановку запитань, аргументованість і соціальну природу критичного міркування.

Доведено, що структурно критичне мислення можна описувати через сукупність взаємопов’язаних операцій (аналіз, оцінювання аргументів, вибудовування альтернатив, прийняття зважених рішень) та організаційно-методичні умови його розвитку у ЗВО, зокрема через поетапність «виклик – осмислення – рефлексія» та використання активних методів навчання (проблемні завдання, дискусії, дебати, кейси, проєктна робота).

ДИДЖИТАЛІЗАЦІЯ ТА ЦИФРОВІ ІНСТРУМЕНТИ У ПІДГОТОВЦІ КУЛЬТУРОЛОГІВ ТА МЕНЕДЖЕРІВ КУЛЬТУРИ В ІНОЗЕМНИХ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

2025-12-22T14:09:27+02:00

Стаття аналізує, як цифровізація та цифрові інструменти інтегруються в підготовку культурологів та менеджерів культури в іноземних вищих навчальних закладах, зосереджуючись на провідних програмах у Сполучених Штатах, Німеччині та Великій Британії. Порівняльний аналіз свідчить, що цифрові технології нині формують основу сучасної культурної освіти, трансформуючи її концептуальні основи, розробку навчальних програм та педагогічні моделі. Міжнародні програми впроваджують цифрову грамотність у всю професійну підготовку, зосереджуючись на таких компетенціях, як документування цифрової спадщини, аналіз культурних даних, імерсивний медіадизайн, залучення цифрової аудиторії та стратегічне лідерство в цифровій трансформації. Цифровізація змінює відносини між університетами та культурними установами, зміцнюючи партнерські відносини, які пропонують студентам безпосередню участь у технологічно опосередкованих культурних практиках. Завдяки співпраці з музеями, архівами та креативними індустріями, студенти отримують досвід роботи з цифровими колекціями, віртуальними виставками, стратегіями онлайн-комунікації та управлінням культурою на основі даних. Гібридні методики, включаючи віртуальні польові дослідження, онлайн-співпрацю, цифрові тематичні дослідження та проєктні цифрові завдання, відображають операційні реалії сучасних культурних організацій, де цифрові платформи все більше структурують культурне виробництво та участь. Міжнародні моделі демонструють системний перехід до технологічно обґрунтованого культурного професіоналізму, де цифрові навички є не другорядними, а центральними. Це контрастує з системами, в яких цифровізація присутня, але менш структурно вбудована та недостатньо інтегрована в компетенційну систему культурної освіти.

Дослідження робить висновок, що впровадження передового світового досвіду – розширення цифрових модулів, інвестування в цифрову інфраструктуру, інтеграція цифрової етики та інклюзії, а також сприяння міцним партнерським відносинам з культурними установами може значно підвищити технологічну та професійну актуальність культурної освіти в перехідних контекстах.