ДІАЛОГІЗАЦІЯ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ЗРОСТАННЯ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ: МЕТОДОЛОГІЧНА РЕФЛЕКСІЯ

Анотація

У статті актуалізована проблема переорієнтації професійної освіти з кваліфікаційного виміру якості професійної підготовки студентів на формування і оцінювання їх компетентнісного розвитку. Сучасна педагогічна наука накопичила величезний теоретичний і практичний досвід аналізу і впровадження принципів формування усіх видів компетентностей та визначила суттєві питання щодо розв’язання існуючих суперечностей у цьому процесі. Використання комплексу аналітичних методів та феноменологічного підходу уможливило виявлення суперечностей у розгортанні компетентнісного підходу та рефлексію теоретико-методологічних, концептуальних положень щодо удосконалення цього процесу: експлікація діалогу як конструкту саморозвитку особистості та як чиннику збалансованості культурно-освітнього простору, що розгортається у процесі розуміння та інтерпретації; розгляд компетентнісного розвитку кризь призму аналізу елементів дій суб’єкта діяльності, в кожному з яких діалог постає механізмом «просування» дії, як усвідомленого етапу діяльності; введення в освіту полідискурсивного діалогу, трансверсальності, філософської трансдисциплінарності і філософської майєвтики, яка починається ще з античності – з майєвтики Сократа. У роботі також доведено, що завдяки філософському дискурсу, який долає модальності наукового, релігійного та інших дискурсів, у діалозі принципово уможливлюються поліфонічність, плюралістичність, передставлені різними гносеологічними, методологічними, ціннісно-смисловими настановами. Установлено роль діалогізації у компетентнісному зростанні майбутніх фахівців як фактору, що збільшує і наповнює цей процес ціннісно-смисловими засадами та філософським дискурсом, який припускає плюралізм, множинність різних підходів до розуміння проблем і суперечностей, побудову спільного смислового простору суб’єктів навчання щодо прагнення гармонії людини з природою і з суспільством, прогресу, розуміння цінності всього живого, ідеології ненасильства, самообмеження замість споживацтва, категоріальності філософської мови тощо.
Розкрито особливості освітнього дискурсу, які полягають значною мірою тільки у трансформації і трансляції наукового знання підростаючому поколінню, у формуванні інтересу до його включення в інтелектуальну і соціальну діяльність, в орієнтації не тільки на повноту трансльованого знання, а й на його доступність адресатам, у штучному збільшенні загально-практичних полей, в яких здійснюються цілеспрямовані соціалізація та інкультурація індивідів, в експлікації принципу особистісного розвитку, що базується на постулаті незавершеності проекту «людина», в універсалізації наукового знання, у використанні герменевтики як прочитання різних мовних практик тощо.
До перспектив наукових досліджень віднесено обґрунтування засад і основ методологічного, теоретичного, методико-дидактичного супроводу діалогізації процесу компетентнісного розвитку усіх суб’єктів культурно-освітнього простору.